WWW.NET.KNIGI-X.RU
БЕСПЛАТНАЯ  ИНТЕРНЕТ  БИБЛИОТЕКА - Интернет ресурсы
 

Pages:   || 2 | 3 | 4 | 5 |   ...   | 10 |

«ЗАПОРІЗЬКИЙ АРХІВ НАРОДНА ВІЙНА 1941–1944 АНТИФАШИСТСЬКИЙ РУХ ОПОРУ НА ТЕРИТОРІЇ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Збірник документів і матеріалів ...»

-- [ Страница 1 ] --

Державний архів Запорізької області

ЗАПОРІЗЬКИЙ АРХІВ

НАРОДНА ВІЙНА

1941–1944

АНТИФАШИСТСЬКИЙ РУХ ОПОРУ

НА ТЕРИТОРІЇ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Збірник документів і матеріалів

Запоріжжя

ББК 63.3(4Укр-4Зап)624-44

УДК 94(477.64)"1941/1945"(093.2)

Н 30

Рекомендовано до друку Науково-методичною радою

Державного архіву Запорізької області

Редакційна рада:

О.С. Тедєєв, К.Г. Острогляд, О.М. Ігнатуша

Автори-упорядники:

Бондар В.О., провідний спеціаліст-архівіст Державного архіву Запорізької області Величко О.Г., начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Запорізької області Козлова І.В., головний спеціаліст-археограф Державного архіву Запорізької області

Рецензенти:

Бойко А.В. – доктор історичних наук, професор Запорізького національного університету Ткаченко В.Г. – кандидат історичних наук, доцент Запорізького національного університету При передруку публікацій посилання на “Запорізький архів” обов’язкове.

Н 30 Запорізький архів. Народна війна. 1941–1944. Антифашистський рух

Опору на території Запорізької області: Збірник документів і матеріалів:

Наук.-довід. вид. / Авт.-упоряд.: В.О. Бондар, О.Г. Величко, І.В. Козлова. – Запоріжжя, Прем’єр, 2005. – 560 с.; фото.

ISBN 966-685-153-9 У збірнику подаються документи з історії антифашистського руху Опору на території Запорізької області в 1941–1944 рр.

Автори-упорядники на основі документів із фондів Державного архіву Запорізької області висвітлюють питання з історії створення, бойової та диверсійної діяльності партизанських формувань, підпільних організацій і окремих патріотів на території Запорізької області під час її окупації фашистськими загарбниками в 1941–1944 рр.

Розраховано на науковців, краєзнавців, архівістів, студентів, школярів, усіх тих, хто цікавиться історією рідного краю.

ISBN 966-685-153-9 ББК 63.3(4Укр-4Зап)624-44 © Державний архів Запорізької області, 2005.

© Автори-упорядники: В.О. Бондар, О.Г. Величко, І.В. Козлова, 2005.

СЛОВО ДО ЧИТАЧА

Друга Світова війна для мільйонів українців стала Великою Вітчизняною.

Навіть через шість десятиліть після її закінчення вона ще міцно тримає в полоні пам’яті мільйони людських душ і страждань. Тримає болем, якого зазнала майже кожна українська родина.

Час приглушує біль, притупляє ясність спогадів, але рубці на тілі й пам’яті ветеранів не дозволяють забути тих днів. Задавнена біль бентежить свідомість нащадків.

Та війна була занадто жорстокою і не любила документалістів.

Залишилося багато невідомих і неоприлюднених фактів, у забутті перебувають імена багатьох героїв і рядових бійців, які наближали світлий день перемоги. Її історія тамує ще багато ненаписаних сторінок. За пеленою часу ще важче відновити події, про які збереглися уривчасті свідчення.

Війна велася не тільки на передовій лінії фронту. Її гостро відчули ті, хто залишився на окупованій ворогом території. Не змирившись зі своїм пригніченим станом, вони чинили опір противнику. Робити це було нелегко.

Жорстокий окупаційний режим, геноцид, постійна загроза знищення за непослух сіяли страх і розпач, але нездатні були викорінити відчуття Батьківщини, справедливості й свободи, які підносили над цим страхом.

Окупація, як темна холодна ніч, нависла над Україною. Сірі будні, злигодні й голод тільки підсилювали протест проти рабства й чужини. Людей об’єднувало горе.

Війна ставала народною. І не тільки масовістю та масштабом участі. У ній жили. Вона була частиною буття. Війна формувала звички і поведінку, сіяла та розвінчувала ілюзії, черствила душі та плекала духовність.

Якими конкретними подіями пізнали наші земляки, батьки і діди ту чорну буденність? Що містили тоді для них такі поняття, як Батьківщина, воля, обов’язок, наказ, ціна життя, совість? Що давало їм снаги вижити й боротися зі злом? Хто були ті, що відважились на рішучий протест проти жорстокого режиму? Як саме вони протидіяли?.. Питань у наших сучасників багато. Їхній перелік можна продовжувати. Але найбільше, чого їм хотілося б почути у відповідь, – це відвертість і щиру правду. Правду без прикрас. Без міфів і гіпербол, без замовчувань і фальсифікацій.

Сьогодні ми знаємо, яку дорогу ціну сплатили старші покоління за дозованість інформації, як багато в нашій історії було спрощених оцінок, ідеологічних штампів, недомовленостей. Знаємо, як за “сталінську правду” потрапили в розряд “ворогів народу” і “зрадників Батьківщини” мільйони військовополонених і примусово вивезених на роботи до Рейху (“остарбайтерів”). Не менше людей дістали тавро “осіб, що проживали на окупованій території”. Сьогодні вже немало відомо про безглузді втрати внаслідок слабкого рівня військового командування, непродуманих контрнаступів, присвячених ювілеям. Відкрилася правда про українське національне підпілля на території східної та південної України, у тому числі й у нас на Запоріжжі, яке, так само як і радянське підпілля, боролося за визволення своєї Батьківщини. Усе це – сторінки однієї й тієї самої народної війни, багатовимірної, зітканої із суперечностей тодішньої системи, людських доль.

На жаль, незнання й неприйняття минулого таким, яким воно було насправді, зламало мільйони людських доль, зашкодило об’єктивному розумінню минулого, відсунуло час виправлення вчорашніх помилок.

Канонізовані догми щодо війни, поділ українців на “своїх” і “чужих”, даються взнаки суспільству ще й сьогодні.

Але тепер, коли в Україні створено можливість розкриття неупередженої інформації про ту війну, на жаль, стає все менше людей-очевидців, її сучасників.

Вони відходять у вічність.

Відходять у вічність люди, але збереглося чимало документальних свідчень. Найбільший згусток непокликаної пам’яті зберігають документи архівів. У нашому краї – це писемні джерела Державного архіву Запорізької області.

Вони, як і люди, мають різний характер. Є серед них щедрі та скупі на інформацію, просторі та короткі, яскраві й невиразні. Але саме вони переймають естафету у ветеранів на збереження скарбу пам’яті та правди.

Джерела, як і розповіді живих людей, мають більшу чи меншу достовірність. Кожен документ створювався з визначеною метою, відбивав суб’єктивне бачення автором навколишніх подій. Документи були породженням існуючих правил і вимог, свідченням різноманітності людських інтересів і запитів. Звичайно, їхня критика буде цілком обґрунтованою і стане передумовою якісної оцінки минулого.

Усвідомимо потребу перевірки здобутої інформації в інших доступних джерелах. Навчимося вдумливо читати їх, уявляючи себе учасниками подій. Не будемо покладати надію на те, що зроблені до нас висновки в документах “єдино правильні”. Таке прочитання стане певним екзаменом на наше вміння об’єктивного аналізу інформації, на обшир нашої культури, інтелектуальної спроможності.

Лише за таких обставин ці джерела поділяться з нами правдою, розсіють морок непізнаності гнітючої й суперечливої доби окупації. Лише тоді вони розкриють почуття, настрої, помисли посередніх громадян і яскравих особистостей, керівників і підлеглих, героїв і антигероїв, покажуть їхні ідеї, сильні та слабкі вчинки. Можливо, хоча б у такий спосіб будуть реабілітовані ті, кому не судилося удостоїтися такого права від державної влади, хто став жертвою сформованих “ким потрібно” оцінок, людських пересудів, лихослів'я. І це дасть нам змогу краще зрозуміти один одного.

Документи, підготовані до цього збірника, висвітлюють період 1941– 1944 рр. – усю добу фашистської окупації та організації руху Опору на території Запорізької області. Це дозволяє простежити загальну динаміку процесів – від перших спроб створення підпільної мережі на окупованій території до часу припинення дії груп і загонів у момент визволення. Територіально документи охоплюють всі райони, що увійшли до складу нинішньої області із зазначенням назв на момент воєнних часів. Документи згруповано, враховуючи сучасний адміністративно-територіальний поділ по окремих районах.

Оскільки писемні свідчення початкового періоду війни практично не збереглися – були знищені нею, джерельну основу збірника склали документи партійних і державних структур, які з моменту визволення області збирали відомості про основні події під час окупації та з’ясовували участь громадян у партизанському й підпільному русі.

Цим викликана їхня певна суб’єктивність, наявність у них заданого “стандарту” оцінок. Але архівісти намагалися звести цю суб’єктивність до мінімуму. Вони пропонують альтернативні свідчення – спогади, матеріали колекцій, намагаються урізноманітнити види експонованих документів. Висока інформативна ємкість і достовірність пропонованих читачеві джерел забезпечується широким колом архівних фондів і їхнім хронологічним діапазоном, чисельністю авторів і їхніх думок, різноманіттям видів документів.

Запорукою об’єктивності стала й ідеологічна неупередженість авторів.

Вони подають документальні свідчення про різні ідейно-політичні течії руху Опору: комуністичне підпілля, українське націоналістичне підпілля, групи без виразної партійної платформи. Таке фіксування реалій, на нашу думку, сприятиме пошуку й утвердженню історичної правди та суспільному примиренню серед співвітчизників, обґрунтовуючи спільний внесок у перемогу.

Збірник невипадково названо “Народна війна” У центрі уваги документів

– конкретні люди, а не відомості про чисельність офіційно визнаних підпільних груп і партизанських загонів, обсяги проведених ними операцій чи повідомлення інформбюро. Показано широчінь людського виміру подій, народний характер руху Опору, його тривалість, повсюдність, ідейний та організаційний спектр, територіальні особливості. Укладачі намагалися зберегти реальне співвідношення виявленої архівної інформації, не надаючи перевагу жодному з регіонів, жодній із течій чи організацій.

Такий підхід дозволяє робити висновки про загальні та відмінні риси цього руху. Водночас він передає сутність змін у нашому суспільстві, коли проблеми конкретної людини хвилюють більше, аніж характеристики “класів” чи “соціальних груп”, а в історичній науці дедалі впевненіше заявляє про себе культурно-антропологічний метод досліджень. На нашу думку, обраний архівістами метод набуде подальшого освоєння в інструментарії істориків, які скористаються запропонованим збірником.

У збірнику надзвичайно багато цінного фактографічного матеріалу.

Оприлюднені імена сотень людей, які брали участь у русі Опору, названі їхні прізвища, псевдоніми. Вміщено багато списків осіб із зазначенням їхніх заслуг.

Подано численні свідчення біографічного характеру, які створюють можливість краще зрозуміти різні мотиви боротьби. Названо імена безстрашних борців, що по-геройськи загинули нескореними.

Документи висвітлюють конкретний зміст бойової та диверсійної діяльності партизанських формувань, підпільних організацій і окремих патріотів. Вони показують, що форми боротьби були різними – від грізних смертних боїв до приватного поширення почутої з радіоприймача інформації про перемоги над ворогом. Акцентовано увагу на ніби непримітних, але масових явищах саботажу з боку населення стосовно заходів окупаційних властей, спрямованих на заготівлю продукції, мобілізацію населення на військовопольові роботи, до Німеччини тощо.

Показано озброєння й тактику боротьби, обсяги заподіяних ворогові втрат.

Розкривається характер керівництва і взаємин серед членів руху Опору.

Пояснюються способи зв’язку і т. ін. Інколи джерела подають дуже детальну хроніку подій, пов’язаних з діяльністю партизанських загонів. Змальовують складнощі, з якими зіткнулися партизани: нестача зброї, продовольства, питної води; специфічні природно-географічні умови степу та дніпровських плавнів.

Документи відверто свідчать і про жорсткі, нерідко жорстокі стосунки між людьми, неоднозначне сприйняття партизанів місцевим населенням. Вони говорять і про явища зради товаришів, знайомих, односельчан, про пасивність, байдужість чи зневіру в боротьбі, про намагання мовчки тягнути лямку окупації.

Для когось боротьба між своїм страхом і совістю закінчилася душевним крахом.

У багатьох епізодах характеризується роль місцевої поліції, згадуються каральні рейди й облави проти борців з окупантами. Сьогоднішній читач зможе скласти власне уявлення про членів місцевої окупаційної адміністрації, які далеко не завжди були “поплічниками окупантів”. Це теж багатовимірність і народність тієї війни.

Документи також дозволяють відновити деталі подій, пов’язаних із визволенням області від ворога, встановити місця бойових операцій, загибелі й поховання товаришів. І це далеко не весь перелік тих цінних сюжетів, на які неодмінно зверне увагу читач цієї книги.

А ще, можливо, комусь поталанить впізнати в ній імена своїх земляків, рідних чи близьких, про кого чув від батьків, учителів, старших. Це і буде відновленням нашої пам’яті, зміцненням живого ланцюга поколінь, що єднає нашу Україну.

Повернемося до джерел заради пам’яті тих, хто не дожив до наших днів, хто вірив і мріяв про світлий день перемоги, квітуче і щасливе життя.

Сподіваємось, що читач цього збірника – людина достатньо відкрита й компетентна, знайде в ньому багато корисного для поглиблення знань про характер антифашистського Опору на Запоріжжі в добу загальнонародної трагедії, для власного духовного піднесення, для порозуміння між співвітчизниками.

Олександр Ігнатуша, кандидат історичних наук, доцент

ПЕРЕДМОВА

9 травня 1945 р. назавжди закарбується в пам’яті українського народу та інших народів колишнього СРСР як день грандіозної перемоги над страшним ворогом людства – фашизмом. Саме цього весняного дня 60 років тому скінчилася Велика Вітчизняна війна, яка стала для нашого народу справжнім випробуванням на міцність людського духу, на людяність і патріотизм.

Перетнувши 22 червня 1941 р. кордони УРСР, війська фашистської Німеччини та її союзників влітку 1942 р. захопили всю територію України.

Окупація Запорізької області розпочалася 17 серпня і закінчилася 28 жовтня 1941 р., визволення радянськими військами – 11 вересня 1943 р. і тривало до 8 лютого 1944 р.1 Того часу територія нашої області складалася з 28 районів, 6 із яких – Генічеський, Великолепетиський, Іванівський, Нижньосірогозький, Новотроїцький та Сиваський – увійшли до Херсонської області, утвореної 30 березня 1944 р.2 Фашистські окупанти запровадили свій адміністративно-територіальний поділ України. Запорізька область увійшла до складу рейхскомісаріату “Україна”, який був поділений на 6 генеральних округів. Південна частина області була включена до генерального округу “Таврія” з центром у м. Мелітополі, а решта території (у тому числі м. Запоріжжя) – до генерального округу “Дніпропетровськ” з центром у м. Дніпропетровську3.

За більш як два роки свого панування на запорізькій землі фашисти знищили 66 745 мирних громадян і 10 916 радянських військовополонених, вивезли на примусову працю до Німеччини 157 416 осіб, переважно молодих людей.4 Було вщент зруйновано більшість промислових підприємств, культурноосвітніх установ, житлових будинків та інших об’єктів.

Важливим чинником у протистоянні німецько-фашистській навалі було розгортання підпільно-партизанського руху на окупованій території.

Саме цей процес став об’єктом нашого дослідження. Спираючись на архівні джерела, робиться спроба неупереджено висвітлити як загальновідомі, здавалося, питання антифашистського руху Опору, так і ті, які замовчувались протягом багатьох років.

Уже в липні 1941 р. Запорізький обком КП(б)У, керуючись вказівками директиви РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р. і виступом по радіо 3 липня того ж року Й.В. Сталіна, розпочав створення “в містах і районах області підпільних партійних організацій та партизанських загонів для боротьби з німецькими загарбниками в їх тилу”. Для керівництва партійним підпіллям і ДАЗО, ф. р-849, оп. 2, спр.77 а, арк. 67, 82, 124. Червоне Запоріжжя, – 1944 р.– 8 лютого.

Відомості Верховної Ради УРСР. – 1945. – № 7/8.

Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Збірник документів і матеріалів. – К., 1963. – С. 35.

ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 11, арк. 9, 14.

організації партизанської боротьби на території Запорізької області були сформовані підпільний обком, Запорізький і Мелітопольський підпільні міськкоми й 11 підпільних об’єднаних райкомів КП(б)У, які охоплювали всі адміністративні райони області. Місцем перебування підпільного обкому було визначено Василівський район. У кожному районі організовувалися 3 підпільні партійні групи. Для підпільної роботи було підібрано і затверджено 310 членів та кандидатів КП(б)У, проте за визнанням самого обкому партії більшість із них відступили разом з частинами Червоної армії. У повному складі залишили межі області Мелітопольський підпільний міськком КП(б)У та 8 підпільних райкомів партії. Інші підпільні комітети, проіснувавши незначний час, в основному до початку 1942 р., були розгромлені ворожими спецслужбами (як Запорізький міськком КП(б)У) або ж вийшли з території області через загрозу викриття та репресій з боку окупаційної влади (як Запорізький підпільний обком партії).

Влітку 1942 р. Запорізький обласний комітет КП(б)У, який тоді знаходився у Ворошиловграді (нині Луганськ), зробив спробу відновити партійну підпільну мережу на території області. Було сформовано підпільний обком і 5 підпільних райкомів партії: Приморсько-Приазовський, Веселівський, Михайлівський, Великобілозерський і Великолепетиський (нині Херсонська область). Усього для підпільної роботи були підготовлені 24 особи, у тому числі 2 парторганізатори для створення партійних підпільних груп на території Оріхівського та Пологівського районів. Усі вони в червні 1942 р. кількома заходами були висаджені з літаків на парашутах у різних місцевостях області.

Однак і ця спроба розгорнути комуністичну підпільну мережу на Запоріжжі зазнала невдачі. Група десантників на чолі з першим секретарем підпільного обкому Мосієвичем К.І. була розгромлена німецькими жандармами невдовзі після приземлення. Сам Мосієвич, захоплений ворогами, став на шлях зради і виказав усю структуру підпілля. Лише два підпільні райкоми розпочали свою роботу і частково виконали покладені на них завдання5.

Та все ж окремі комуністи, які залишалися на окупованій ворогом території, робили спроби об’єднатися в підпільні партійні організації. Так архівні документи містять відомості про Великотокмацький міський підпільний комітет КП(б)У, створений у вересні 1942 р. за ініціативою місцевих партійців для керування антифашистською боротьбою в місті та його околицях6.

Крім того, на території області досить тривалий час успішно діяли розвідувальні групи, сформовані партійними органами разом із військовою розвідкою й органами НКВС із залученням до них місцевих мешканців.

Для розгортання партизанської боротьби на теренах нашої області Запорізьким обкомом КП(б)У було сформовано 28 партизанських загонів (за кількістю районів), до складу яких увійшло 800 осіб7. Лише в 14 районах області ці загони досить успішно боролися проти окупантів, в основному у взаємодії з радянськими військами. Досить часто їм доводилося виконувати не властиві ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 11, арк. 18, 19, 20, 24, 25, 27, 28.

Там само, ф. п-6595, оп. 1, спр. 16, арк. 35, 38.

Там само, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 10, арк. 10.

партизанським формуванням функції: тримати оборону разом із частинами діючої армії, боротися з дезертирами та диверсантами тощо. При відступі Червоної армії з території області партизанські загони фактично припинили свою діяльність. Частина з них перейшла до лав РСЧА, а партизани, які залишилися на окупованій території, здебільшого були виявлені та страчені німецькими каральними органами.

Для охорони важливих об’єктів і боротьби з німецькими диверсантами у прифронтовій зоні місцевими органами НКВС у районах області створювалися винищувальні батальйони та загони. У зв’язку з тим, що вже в серпні 1941 р.

лінія фронту впритул наблизилася до Запоріжжя, ці формування фактично перейшли на партизанські методи боротьби з ворогом. Частина винищувальних загонів відійшла разом із діючою армією, а на базі тих, що залишилися на окупованій території, у багатьох випадках були створені підпільні групи чи партизанські загони. Доля більшості їхніх учасників була такою ж трагічною, як і доля всього підпільно-партизанського руху на Запоріжжі в перші місяці німецько-фашистської окупації.

У відповідь на безпрецедентний кривавий терор, розв’язаний фашистськими окупантами, на всій території нашої області почали виникати підпільні антифашистські формування. Зробивши аналіз архівних джерел можна визначити основні шляхи формування підпільних організацій та груп: групи, створені особами, спеціально залишеними чи направленими з цією метою партійними та радянськими органами; групи, сформовані за участю чи під керівництвом місцевих партійних і радянських активістів; підпільні групи організовані патріотично налаштованими громадянами разом із радянськими військовополоненими; підпільні групи, сформовані представниками Організації українських націоналістів. Діяльність підпільників зводилась до проведення антифашистської агітації, саботування розпоряджень німецької окупаційної влади, здійснення диверсій на комунікаціях і підприємствах, визволення військовополонених із німецьких таборів, перешкоджання примусовому вивезенню молоді на роботу до Німеччини, збирання та зберігання зброї, знищення окремих окупантів і тих, хто співпрацював із ними.

Багато мирних громадян, не сприйнявши так званого “нового порядку”, влаштованого на їхній рідній землі фашистами, на власний розсуд чинили опір загарбникам. Вони не виходили на роботу; не виконували розпоряджень і наказів окупаційної влади; допомагали радянським військовополоненим звільнятися з німецьких таборів і переховували втікачів з таборів військовополонених; надавали допомогу молоді, яку намагалися вивезти на примусові роботи до Німеччини; прослуховували та розповсюджували зведення Радінформбюро як в усній, так і в письмовій формі; збирали, роздавали та розклеювали антифашистські листівки, що скидалися з радянських літаків чи написані власноручно; збирали та зберігали зброю. Більше того, значна частина мешканців надавала різноманітну допомогу членам підпільних організацій.

У зв’язку з активізацією бойових дій у 1942 році органами НКВС на територію Запорізької області було закинуто декілька диверсійнорозвідувальних груп, які невдовзі були знищені німецькими спецслужбами. Крім того, для організації підпільно-партизанського руху на окупованій території, проведення розвідки та здійснення диверсій на комунікаціях ворога Українським штабом партизанського руху на теренах області в 1942 р., та влітку 1943 р. під час наступу радянських військ, було висаджено з літаків кілька диверсійно-організаторських груп. Окремі з них, поповнивши свій склад за рахунок місцевого населення, згодом перетворилися на боєздатні партизанські загони.

У представлених архівних документах містяться маловідомі широкому загалу відомості про існування й антифашистську діяльність на території Мелітопольського та Михайлівського районів підпілля ОУН.

З огляду на зазначене, антифашистський рух Опору на території Запорізької області не був одноманітним. На характер і масштаби підпільнопартизанської боротьби мали значний вплив природні умови. Майже безлісі степові райони Запоріжжя були малопридатні для проведення ефективної бойової діяльності партизанських загонів. Більш-менш зручним місцем для дислокації та оперування невеликих партизанських підрозділів були Дніпровські плавні, де не раз знаходили притулок партизани, підпільники, десантникипарашутисти, місцеві жителі, які переховувалися від переслідування окупантів.

У містах і селах області в основному діяли невеликі антифашистські групи патріотів, які досить успішно протистояли окупантам. Підпільники намагалися діяти не лише за місцем організації групи, але й на сусідніх територіях. Інколи підпільні групи об’єднували свої зусилля для підготовки та здійснення окремих терористичних і диверсійних актів.

Проте більшість підпільних організацій у різний час були викриті та розгромлені німецькими спецслужбами. Серед основних причин поразок підпільників слід визначити: порушення принципу індивідуального добору кадрів для підпільної роботи; не завжди ретельне вивчення ділових якостей керівників підпільних і партизанських формувань; слабкі морально-вольові якості окремих підпільників; недостатня спеціальна підготовка чи повна її відсутність у більшості учасників руху Опору; недотримання елементарних правил конспірації; непоодинокі факти зрадництва з боку окремих мешканців;

незначна кількість баз медикаментів, зброї та продовольства і швидке їх розкриття каральними органами окупантів; відсутність зв’язку з Центром та допомоги від нього. До того ж нашим підпільникам протистояли добре навчені та спеціально підготовлені служби фашистської Німеччини, які мали значний досвід боротьби з рухом Опору народів Західної Європи. На території нашої області діяли підрозділи польової жандармерії та таємної польової поліції ГФП, гестапо, служба безпеки поліції та СД, СС, відділи місцевої поліції. Крім того, у південних районах краю діяла спецслужба румунських окупантів сигуранца.

Та все ж таки, незважаючи на складні природні умови, кривавий терор, розв’язаний німецькими репресивними органами, відсутність єдиного керівництва і допомоги із Центру, ворог не знав спокою на Запорізькій землі.

Одразу після визволення краю розпочався процес затвердження діяльності підпілля та визнання учасників підпільного антифашистського руху Опору. Уже 1 листопада 1943 року Політбюро ЦК КП(б)У запропонувало обкомам, міськкомам і райкомам партії забезпечити виявлення учасників партійного підпілля, вивчати та розглядати їхні звіти на засіданнях бюро. Трохи пізніше обласним комітетам партії було надано право приймати остаточні рішення по звітах підпільних організацій та окремих учасників. Діяльність партизанських загонів, як правило, розглядав і затверджував Український штаб партизанського руху, який був створений в 1942 році. Здебільшого робота з виявлення та затвердження учасників підпільно-партизанського руху проводилася тільки при одержанні від них чи їхніх родичів відповідних заяв і скарг. Бюро Запорізького обкому КПУ в 1944–1964 рр. декілька разів розглядало питання про визнання діяльності підпільних організацій, партизанських груп і загонів, патріотичну діяльність окремих громадян, які діяли проти окупантів на території нашої області. У результаті вивчення та перевірки матеріалів про діяльність підпільників, у тому числі із залученням органів держбезпеки, були визнані учасниками руху Опору 712 осіб, які входили (умовно) до складу 36 партизанських загонів, підпільних, розвідувально-диверсійних і патріотичних груп. Багато звітів і заяв осіб, які претендували на одержання статусу учасника антифашистського руху, того часу були відхилені як необґрунтовані. Проте інколи партійні працівники, на яких була покладена перевірка цієї діяльності, вимагали вагомих доказів, які важко було надати, бо здебільшого керівництво підпілля та більшість підпільників були знищені фашистами, а місцеві жителі природньо не завжди могли знати про існування цих організацій і причетність до них окремих громадян. Тому центральні партійні і радянські органи неодноразово порушували питання про додаткове виявлення та затвердження учасників антифашистського руху. Так постановою Президії Верховної Ради УРСР від 28 липня 1967 року при районних, міських, районних у містах виконкомах створювались комісії з видачі партизанських документів учасникам партизанського руху і підпільних організацій в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. Ці комісії за поданими їм заявами на підставі розгляду документів чи письмових підтверджень уже офіційно визнаних учасників антифашистського руху видавали партизанські документи (учасникам руху – партизанські квитки, родичам загиблих патріотів – відповідні довідки).

Діяльність цих комісій тривала до середини 1970-х рр., партійні комітети продовжували вирішувати ці питання до 1991 р. У результаті роботи, проведеної партійними органами і партизанськими комісіями при виконкомах, статус учасників партизанського руху і підпільних організацій додатково одержали близько 200 осіб.

Науково-довідкове видання “Запорізький архів. Народна війна. 1941–1944.

Антифашистський рух Опору на території Запорізької області”, яке пропонується читачеві, підготовлене на базі документів із фондів Державного архіву Запорізької області. Деякі з них вже були опубліковані, однак значна частина вводиться до наукового обігу вперше.

При підготовці видання використані такі фонди: Запорізький обласний комітет КПУ (п–102); Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (р–5747); Комісії з видачі партизанських документів учасникам партизанського руху та підпільних організацій (п–6595); Хронологічні довідки найважливіших подій, що відбувалися на території Запорізької області в період тимчасової німецько-фашистської окупації (р–1675); Василівська, Мелітопольська, Нововасилівська, Новомиколаївська, Осипенківська, Червоноармійська, Якимівська районні комісії зі сприяння в роботі Надзвичайної державної комісії по встановленню та розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників і заподіяних ними збитків громадянам, колгоспам, громадським організаціям і державним підприємствам (р–1852, р–3192, р–3199, р–1855, р–3200, р–1856, р–3198); Спогади, свідчення та інші матеріали з історії міст і сіл Запорізької області (р–2630); Колекція фотодокументів партархіву Запорізького обкому Компартії України (п–6748); Істпартколекція партійного архіву Запорізького обкому Компартії України (п–337); Партійний архів Запорізького обкому Компартії України (п–100).

Основні види документів, які подаються в збірнику: звіти підпільних організацій, партизанських формувань і окремих громадян про їхню антифашистську діяльність у період окупації; довідки партійних комітетів та органів держбезпеки про результати перевірки цих звітів; постанови та рішення партійних і радянських органів; стенограми бесід і протоколи опитувань учасників та свідків подій; листи, спогади, щоденники учасників та очевидців подій; переклади документів німецьких окупаційних установ; копії документів про діяльність запорізьких партизанських загонів, виявлених у Центральному архіві Міністерства оборони колишнього СРСР; акти Надзвичайних комісій з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників; матеріали хронологічних довідок, складених у населених пунктах Запорізької області.

Також були використані матеріали з газет як періоду окупації (“Нове Запоріжжя”, “Мелітопольський край”), так і післявоєнного часу.

Одним з основних завдань, які ми прагнули вирішити, – надати якомога більше документальних свідчень не лише про діяльність офіційно затверджених учасників антифашистського руху, але й тих, хто з різних причин не здобув цього статусу. Багато документів розкривають яскраві характери, людські та ділові якості патріотів. На нашу думку, сьогодні цікавими виглядають свідчення учасників та очевидців тих далеких трагічних подій, відтворені в щоденникових записах, передсмертних записках із німецьких катівень, спогадах про життя в окупації.

Спираючись на багатий фактичний матеріал, упорядники насамперед намагалися об’єктивно та якомога повніше відтворити картину антифашистської боротьби на Запоріжжі.

Запропонований збірник документів і матеріалів складається з 21 розділу за кількістю районів сучасної Запорізької області, включаючи обласний центр, якому присвячено окремий розділ. Кожний розділ містить вступну статтю, в якій подається коротка характеристика антифашистського руху на відповідній території. Далі йде добірка документів, поданих у хронологічній послідовності в межах одного розділу. Особливістю побудови розділів, присвячених м. Запоріжжю та Мелітопольському району, є структуризація за підпільними організаціями, що пов’язана з великим обсягом матеріалу.

Завершують видання список осіб, офіційно визнаних учасниками антифашистського руху на території Запорізької області, у якому подаються прізвища та ініціали громадян за алфавітним порядком з посиланням на номер сторінки, де міститься інформація про їх затвердження; список скорочень;

перелік документів і зміст.

Усі документи мають заголовки, складені упорядниками. У них зазначено:

порядковий номер, тип документа, за наявності – автор і дата. Більшість представлених документів публікуються скорочено. Неповне (часткове) подання текстів пов’язане з тематичною доцільністю. Пропущені частини тексту позначаються трикрапками. У деяких випадках прізвища осіб з етичних міркувань подаються скорочено. У виданні максимально збережено лексику, авторські і редакторські особливості текстів джерел. Документи подаються мовою оригіналу, але адаптовані до сучасного читача, орфографічні помилки в написанні виправлені без застережень, усі пропущені чи недописані літери та слова відтворені в квадратних дужках, географічні назви подано за тогочасним адміністративно-територіальним поділом, а написання прізвищ та інших власних назв залишено за першоджерелами. Після змісту документа подається прізвище автора. Надписи на документах та нерозбірливі підписи в збірнику не відтворені.

Кожен документ чи матеріал супроводжується легендою, у якій зазначено місце зберігання документа (скорочена назва архіву, номери фонду, опису, справи, аркушів), вказується автентичність документів (оригінал, копія, засвідчена копія) та спосіб їх відтворення (рукопис, машинопис, друкарський відбиток).

Хочеться сподіватися, що ця праця викличе серйозні роздуми над нашим непростим історичним минулим, стане документальною базою для більш ґрунтовних наукових досліджень.

Висловлюємо щиру вдячність усім, хто брав участь у підготовці книги.

–  –  –

Після 45-денної героїчної оборони радянські війська змушені були залишити обласний центр – місто Запоріжжя. З перших днів гітлерівці встановили жорстокий окупаційний режим, спрямований проти запоріжців.

За 2 роки і 10 днів окупації фашистами було знищено 43 тисячі громадян:

чоловіків, жінок, дітей, у тому числі близько 5 тисяч військовополонених червоноармійців і офіцерів. За розпорядженням окупаційної влади на примусову роботу до Німеччини було вивезено 58 тисяч осіб2.

Незважаючи на кривавий терор з боку загарбників, у місті активно діяло антифашистське підпілля.

За офіційними даними в період німецько-фашистської окупації м. Запоріжжя на його території були сформовані і діяли: підпільний міськком КП(б)У – 1; розвідувальна група – 1; підпільних організацій та груп – 5;

партизанських загонів – 3. Більшість запорізьких підпільників (в основному керівники й активне ядро організацій) загинули в боротьбі з ворогом, значна їхня частина була ув’язнена до концтаборів.

____________________

ДАЗО, ф. п-102, оп. 1, спр. 877, арк. 4.

Там само, ф. р-1683, оп. 1, спр. 1, арк. 3, 4.

–  –  –

В ніч з 1 на 2 грудня 1941 р. в місті Запоріжжі був перерізаний телефонний кабель німецької армії. Винного вдалося виявити. Це в минулому комуніст з м. Запоріжжя – Мар’ян Кухба.

Він був законно розстріляний 13-ХІІ-1941 року.

В зв’язку з цим актом арештовані заложники випущені на волю.

Хто робить акти саботажу проти:

1. Осіб або підприємств німецької армії,

2. Осіб або підприємств українського господарства,

3. Знає про підготовлення або планування саботажу та мовчить про це, Ймовірно мова йде про Кухту Мар’яна Петровича, який перебував на обліку в Орджонікідзевському райкомі КП(б)У

4. Хто суперечить або організує суперечки проти розпорядження німецьких та українських комендатур та управ – вважається ворогом німецької армії та відбудови України і заслуговує відповідного поводження.

Українці!

Захищайте свої громади від саботажу, злочинців та більшовицького зброду. Ваш обов’язок повідомити негайно посадника та найближчу комендатуру про кожну підозрілу людину.

Польовий комендант ДАЗО, Нове Запоріжжя. – 1941. – 17 грудня.

–  –  –

8 лютого 1942 р. воєнний польовий суд розстріляв за відмовлення від роботи, саботаж та підбурювання Єфіма Курельного, що працював у Запорізькому заводі № 6 і проживав по Жуківській вулиці, № 57.

Кожен, хто вчиняє акти саботажу проти осіб або споруд німецької військової влади та українського господарства, а хоч задумує їх чи має відомості про запланований саботаж і мовчить, розглядається як ворог німецької військової влади та противник відбудування України. Це стосується також тих, хто чинить опір німецькій владі та представникам української влади або з кимсь про цей опір домовлюється.

До таких осіб буде вжито відповідних заходів.

Кожен українець зобов’язаний негайно сповістити бургомістра або на ближайчу комендатуру про всяку підозрілу особу.

Польовий комендант Підписав Діттмар, майор і замісник коменданта.

ДАЗО, Нове Запоріжжя. – 1942. – 15 лютого.

–  –  –

На протязі останніх тижнів більшовики спустили або переправили через фронт в різних місцевостях Східної України парашутистів, саботажистів, шпигунів і партизанів, що мали при собі радіопередатчики і радіоприймачі.

Багатьох з цих шпигунів, саботажистів і партизанів пощастило знищити в найкоротший строк при дійовому сприянні населення. Можливо, що окремі групи все ще ховаються. В інтересах німецьких військових сил та населення і ці залишки повинні бути в найкоротший строк захоплені.

Німецькі військові сили знають, що частина цих більшовицьких агентів не мають наміру виконувати доручених ним завдань і ховаються тільки із страху перед карою.

Цей страх безпідставний.

Кожному (також в майбутньому посланим більшовицьким агентам), хто впродовж короткого часу разом з даними їм радіоприладдям, зброєю, амуніцією і вибуховими речовинами з’явиться до будь-якої військової частини, української Порядкової служби або до старости, буде забезпечена безкарність. Групи, які незважаючи на ці обіцянки про безкарність, все ще будуть ховатися, повинні будуть знищені всіма силами і всякими засобами. Населення закликається до енергійної допомоги військовій і цивільній владі при виловлюванні саботажистів і шпигунів.

Всяка допомога буде винагороджена чи харчами, чи грошовою нагородою до 1000 крб.

Хто ж буде допомагати більшовицьким агентам в їх злочинній діяльності, підтримуючи їх харчами, надаючи їм мешкання чи подаючи їм будь-яку допомогу, той буде покараний смертю.

Військовий комендант ДАЗО, Нове Запоріжжя. – 1942. – 17 травня.

–  –  –

Вироком Спеціального суду при Дніпропетровському окружному суді, що вперше засідав 15–Х–42 р. в м. Запоріжжі, засуджено робітника-українця Василя Додарева на 2 роки тюремного ув’язнення за злісне відмовлення від роботи.

Додарев, що працював в одній авіачастині, відмовився виконати завдання, дане йому його начальником. Вирок свідчить, що такого роду порушення будуть каратися якнайсуворіше.

Штадткомісар ДАЗО, Нове Запоріжжя. – 1942. – 17 жовтня.

–  –  –

Випадки уходу з роботи, які частішають, спричинили до того, що 9 серпня вперше 7 чоловік, що відмовились від роботи, стали перед спеціальним німецьким судом.

Проти саботажників, що визнали свою винність, прокурор вимагав застосування смертної кари: суд, беручи до уваги молодий вік винуватців, цього разу не застосував смертної кари, а дав їм полегкість.

Були засуджені: Бабінській, Юрченко, Сімарін та Одій до 5 років примусового ув’язнення кожен; Найдон, Мецік, Кривошей – до 3 років тюремного ув’язнення кожен.

Цей вирок є останньою пересторогою, надалі всі саботажники та ті, що злісно кидають своє робоче місце, повинні рахуватись з застосуванням вищої міри покарання – смертною карою.

–  –  –

Прошу оказать помощь мне как пострадавшей от немцев, так как мой муж Котов А.П. расстрелян немцами как партизан. Прошу дать мне работу, так как я сейчас не имею средств на существование…

–  –  –

Котова Александра Григорьевна Александр Павлович Котов, год рождения 1894 г., был моряком, работал в Севастополе, б[ес]п[артийный].

В Запорожье приехали из Севастополя в ноябре 1941 г. А.П. Котов работал в Севастополе в прифронтовой полосе. В Запорожье работал в духовом оркестре при заводе ПРЗ.

26/VI-42 г. был арестован немецким политотделом. В конце августа в тюрьме Котова уже не было, и, как предполагает жена, [его] расстреляли.

Мужа обвиняли в организации партизан в г. Запорожье. Следователь заявил жене после того, как муж “выбыл” из тюрьмы: “Ищите себе другого мужа, а своего не ждите; он партизан, моряк, подпольщик”. Вместе с мужем Котовой был расстрелян и предварительно арестован Карагодин К., кот[орый] был вместе с Котовым в одной подпольной организации.

…Жена Котова с сыном долгое время скрывались от немцев, так как последние хотели ее увезти с собой, вследствие этого она потеряла...свое имущество: квартира сгорела…

–  –  –

Прошу выдать мне документ о том, что мои родители, отец Иван Иосифович Карасенко, 1897 г. рождения, и мать Варвара Терентьевна Карасенко, 1907 г. рождения, были арестованы немецкой жандармерией 16 июля 1943 года.

После их ареста о них я не могла нигде ничего узнать, т. к. полиция грозила арестом и мне.

Отец и мать были арестованы за укрытие участника подпольной организации Федора Моисеева в своем доме более двух месяцев.

Для подтверждения всего этого имеются свидетели – соседи на проживаемой мной ранее квартире.

–  –  –

У серпні-вересні 1941 р. в боях за о. Хортицю брала участь група юних патріотів, яка складалася з 15 місцевих підлітків. За завданням командування 12-ї армії Південного фронту вони неодноразово переправлялися на острів для встановлення зв’язку з радянськими частинами, що тримали тут оборону та проводили розвідку позицій противника1.

У 1978 р., зважаючи на наявність архівних документів про бойову діяльність цієї групи, керівництвом партійного архіву Запорізького обкому КПУ на розгляд бюро обкому вносилася пропозиція затвердити її як партизанську під назвою “Юні чапаєвці”, не вказуючи особовий склад, через відсутність архівних документів про конкретних учасників партизанської групи. Проте вона так і не була затверджена2.

____________________

ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 68, арк. 13, 38.

Там само, спр. 205, арк. 30.

№8 З письмового пояснення в’язня Оганесяна О.В. про виконання ним бойових завдань радянського командування на о. Хортиці в 1941 р., надісланого Мельникову Б.С., колишньому помічнику начальника політичного управління Південного фронту з комсомолу

–  –  –

Находился на Украине в 1941 году.

В это время был сброшен десант на Хортицу. Я жил в это время в г. Запорожье, и когда взорвали одну шлюзу – вода хлынула, и мы переехали в город. В городе мы прожили недолго, пока спала вода. Когда спала вода, мы решили придти на пристань посмотреть. Нас было трое – Коля Худяков, Аветисян Коранес и я – Оганесян Оганес В. Пришли мы на пристань и стали ломать ящики с консервами, когда мы взяли по несколько банок, в это время к нам подошел неизвестный мне офицер. Он задержал нас и всех троих привел на вокзал (пристань) г. Запорожье, где и находился штаб. Нас попросили, чтоб мы переехали Днепр, узнать, где находятся немцы. Мы дали согласие… В 21 ч.

30 мин. по м[естному] в[ремени] мы переехали Днепр. К нам присоединился 4-й тов[арищ], но когда мы переехали на противоположный берег Днепра, 4-й тов[арищ] исчез и я его больше никогда не встречал, фамилию я его не знал.

Когда стали возвращаться обратно, нас встретил сов[етский] солдат и просил нас, чтоб мы его перевезли через Днепр, к своим, т. е. где были наши войска. Мы переодели солдата в гражданскую одежду, кто снял с себя брюки, кто дал сапоги, а я дал ему свою рубашку. Когда мы стали подходить к своей лодке, нас остановил немецкий патруль и предупредил, что ходить здесь нельзя. В Хортице также нас встретил немецкий патруль – спрашивал, что мы здесь делаем. Я ответил – пришли нарвать арбузов и слив. Одного из моих товарищей немецкий патруль заподозрил и сказал, что он Иуда, я не знал значения этого слова и сказал, что такое Иуда я не знаю, тогда он достал из кармана записную книжку открыл ее и по-русски разъяснил, что Иуда – это еврей, я сказал, что он не еврей Тут і надалі в тексті помилково Огонесян Огонес по национальности, а армянин. Немцы нас отпустили… Днепр мы переехали благополучно… Затем встретились с Вами… Мы Вам все рассказали, где находятся немцы и что видели. После беседы и расспросов Вы нас завели в столовую и накормили нас… Спустя несколько дней Вы встретили нас и привели… (где была Земская больница), попросили нас, чтоб мы вторично сходили в тыл к немцам, т. е. в разведку. На Вашу просьбу дали согласие нас двое, я и Худяков.

Я все прекрасно понимал, что значит идти в тыл к немцам, моя жизнь была на волоске, т. к. я очень похож на еврея… Я и мой товарищ пошли вторично в тыл к немцам и принесли нужные для Вас данные о расположении немцев, к тому же мы привезли немецкие автоматы, которые похитили у немцев… Как бы все это не было или было, наши войска через некоторое время оставили наш г. Запорожье. В Запорожье вошли гитлеровцы. Я оказался в плену у немцев, т. е. на оккупированной территории, спустя 3 месяца кто-то нас предал, что мы были разведчиками в РККА. Коле Худякову удалось бежать, а я просидел у гитлеровцев около 4-х м[есяц]ев, все-таки мне удалось бежать.

Вторично меня немцы поймали… в 1943 году, когда наши войска были близко.

Но немцам не пришлось со мной расправиться. Когда нас вели немцы, нас было около 150 человек, где сейчас Новое Запорожье, в то время назывался 6-й поселок, я бежал из колонны. По пути мне удалось украсть из автомобиля у немца карабин, на ул. Карла-Либкнехта я убил двух немцев из украденного карабина. После этого убийства мне пришлось скрываться в плавнях, это за Дубовой рощей, где Ореховка, – все это в Запорожье… подвиг этот совершил я.

Коля Худяков погиб в 1944 году (он был добровольцем в рядах Сов[етской] Армии) приезжал в отпуск, заходил ко мне. После отпуска он вернулся в армию, спустя время мать его получила извещение о гибели сына, Коли Худякова. О третьем товарище мне ничего не известно, жив он или нет. Я нахожусь вот здесь в заключении… Я сижу 12 лет, я никому не нужен, мне очень трудно, я не могу выразить на бумаге, что чувствует мое сердце, я совсем не тот, за кого меня принимают, жаль только, что годы уходят, жизнь бесцельна, безразлична.

…Еще раз прошу Вас, помогите мне вернуться к жизни и не оставляйте меня в неизвестности, с чистосердечной искренностью к Вам Огонесян Огонес Вартанович.

ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 68, арк. 17–21. Копія. Машинопис.

–  –  –

Десять лет назад, 18 декабря 1957 г., в газете “Комсомольская правда” была опубликована статья сотрудника Центрального военного архива т. Фисуненко “Отзовитесь юные герои”, где сообщалось о героических действиях ребят, которые помогали советскому командованию в разгроме фашистских войск на острове Хортица.

Юные следопыты СШ № 43, прочитав эту статью, начали поиски этих ребят. Ведь речь шла об острове Хортица, где мы живем. Эти поиски продолжаются и по сегодняшний день. Ровесник “Юных чапаевцев”, бывший житель о[стро]ва Хортица, проживавший на острове при немецкой оккупации, Никифоров Иван Алексеевич, сообщил следопытам, что он всех ребят острова знает и что это могли быть такие ребята, как Виля Писаревич, Володя Литяга, Леонид Панфиловский, Христофор Емельянов.

Долгие поиски следопытов найти кого-либо из них не увенчались успехом. Все они при различных обстоятельствах погибли.

Володя Литяга, бывший комсорг СШ № 43, погиб на острове Хортица в 1941 г., когда он переплыл Днепр в районе южной части острова (напротив водокачки старой части г. Запорожья). Его немцы схватили, искололи штыками и отрезали голову. Жители острова это помнят.

Мать Вили Писаревича Анна Дмитриевна Писаревич, проживавшая тогда с сыном на острове Хортица у самого Днепра, говорит, что действительно у нее в доме собирались эти ребята, но о своих действиях ей ничего не говорили.

“Однажды сын Виля говорил, что с ребятами они в балке спрятали много снарядов, патронов, мин и пр…” Я лично работал в спецдетдоме № 2, который находился в здании СШ № 43 с 1946 [г.] по 1956 г., и знаю, как воспитанники детского дома обнаружили этот склад; воспитанник Махонько Витя погиб от взрыва снаряда.

Эта деталь говорит о том, что мать Вили Писаревича говорила о действительных фактах.

…Пять лет спустя после начала розысков “Юных чапаевцев” я получил открытку от т. Сидельникова Н. З., который сообщил, что он является отцом Саши, который был членом организации “Юные чапаевцы”. Больше того, отец утверждал, что сын был руководителем этой организации. Лично я с отцом Саши не соглашался в том, что Саша, которому в то время было 12 лет, мог руководить и возглавлять ребят, которым было 16–18 лет.

Я не думаю, что ребята в 12 лет могут свободно переплывать Днепр.

…Позже Николай Захарович писал мне, что он пришел к выводу, что было несколько групп ребят, и младшую группу возглавлял его сын. Я не знаю: может это и так. Но думаю, что основное задание т. Харитонова выполняли ребята 16–18 лет.

Очень жаль, что мы не можем установить точно имена всех участников этой замечательной группы “Юных чапаевцев”… Руководитель юных следопытов СШ № 43 о[стро]ва Хортица, преподаватель истории, член КПСС с 1942 г. Сосновский В.А.

ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 68, арк. 26–28. Оригінал. Рукопис.

–  –  –

В своем письме… от 5. 10. [19]67 г. Вы просите сообщить, что мне известно о группе юных разведчиков, действовавших на острове Хортица в дни войны 1941 года и назвать их имена.

Задача оказалась нелегкой, тем более, что уже бытует вымышленная версия об истории возникновения отряда юных героев и его вожаке.

…Потребовались архивные материалы, чтобы не только сказать, но и документально доказать, при каких обстоятельствах и когда возникла группа юных разведчиков, впоследствии именовавшейся отрядом “Юный чапаевец”.

Во имя справедливости начну с краткой предыстории.

…В ночь с 17 на 18 августа обстановка на Запорожском направлении Южного фронта резко изменилась. Противник прорвал нашу оборону и город по сути оставался неприкрытым. Вот как о сложившейся обстановке сообщалось в донесении Политического Управления Южного фронта на имя начальника Главного Политического Управления РККА тов. Мехлиса: “…Утром 18 августа противник силами до пехотной дивизии с танками повел наступление на город Запорожье. Оборонявшая Запорожский плацдарм плохо вооруженная, только что введенная в бой 274 с[трелковая] д[ивизия] под натиском противника начала отход… Для восстановления порядка в дивизию Военным Советом был послан генерал-майор Харитонов (в то время он был зам[естителем] нач[альника] штаба фронта…), а политуправлением фронта – 20 политработников, которые были разбиты на две группы по десять человек.

Одна группа действовала под руководством помощника начальника политуправления Южного фронта по комсомолу, батальонного комиссара тов. Мельникова, другая под руководством начальника отдела политуправления, батальонного комиссара тов. Усова.

…19, 20 и 21 августа работники политуправления принимали активное участие в организации боя, снабжении дивизии боеприпасами и продовольствием, эвакуации раненых…” Перед нашей группой членом Военного Совета т.

Запорожец и руководством Политуправления т. Мамоновым и Брежневым была поставлена задача: любой ценой сдержать беспорядочно отходящие части через остров Хортица, создать из них поспешную оборону по старому руслу Днепра, надежно прикрывая мост. Остановить продвижение противника и держаться до подхода подкрепления. Вторая группа должна была действовать в районе плотины Днепрогэс.

Через несколько минут мы спешились с грузовой машины на мосту, соединяющем город с островом Хортица, так как проехать машиной дальше уже было невозможно. Мост был забит людской лавиной: машинами, повозками и скотом.

Потребовались нечеловеческие усилия от каждого из нас, чтоб[ы] под огнем противника сдержать бегущих в панике и повернуть их в сторону врага… Здесь мы встретились с генерал-майором Харитоновым, который одобрил наши действия и сам лично помогал формировать боевые отряды и уточнял боевые задачи им. Противник был остановлен. На мосту было подбито три вражеских танка. Все воспрянули духом, лелея надежду, что скоро к нам подойдет подкрепление.

Но через некоторое время обстановка на острове Хортица стала просто критической и, казалось, безвыходной. Произошел потрясающий взрыв, а вскоре и другой. Взорвана была перемычка плотины и подорван мост, соединяющий остров с г. Запорожье. Мост же через старое русло остался целехонек и по сути стал открытым для фашистской нечисти.

…Противник прорвался на остров, занял южную его часть. Продолжая оказывать ожесточенное сопротивление во много раз превосходящим силам противника, наши силы слабели, кое-кто начал бежать к Днепру.

Достоверность критического положения, сложившегося на острове Хортица, и нашей обреченности подтверждает… телеграмма начальника политуправления Южного фронта тов. Мамонова на имя начальника Главного политуправления РККА товарища Мехлиса, датированная 20 августа 1941 г. В ней говорится: “…На левом участке армии [в] результате неоднократных атак танков и моточастей противника оставлен Запорожский плацдарм.

Подполковник Петровский – начальник отдела инженерного управления штаба фронта и нач[альник] отдела Эпин (научно-испытательного института) – представитель генштаба – без ведома Военного Совета фронта взорвали плотину и мост… Взрыв перемычки и моста поставил в тяжелое положение около 3000 человек, находящихся на острове Хортица…” В этой телеграмме Вы прочтете, что виновники этого взрыва были арестованы и преданы суду военного трибунала. А в повести М. Колосова “Товарищ Генерал”, Воениздат, 1956 г. на страницах 54–55–56 получилось, что этот акт совершил якобы Харитонов с помощью разведчиков во главе с Сашей, вот почему я и начал свой ответ на Ваше письмо с истории возникновения отряда юных разведчиков, а то эта вымышленная версия может и дальше иметь притягательную силу, а доброе имя Харитонова может остаться запятнаным.

…Мне с группой политработников, с которыми я действовал до сих пор, приказано продолжать свою работу вместе с генералом Харитоновым. Уточнив с ним план действий, на меня была возложена первоочередная задача установить немедленную связь и организовать боевое обеспечение действующих [частей] в северной части о. Хортицы, а в случае необходимости организовать их эвакуацию на восточный берег Днепра. С этой целью я прибыл в район пристани, чтобы выявить там имеющие[ся] плавсредства для срочной отправки их на остров. Вот тут, у берега Днепра, я и увидел дорогих мальчишек. Вначале одну группу, их было человек 6–7, а вскоре – другую, которые вертелись у ящиков, предназначенных на остров. Мое предложение помочь нам установить срочную связь с войсками, находящимися на острове, и одновременно уточнить [сведения] о силах и средствах противника, ребята охотно поддержали (за исключением одного или двух). Решено было отправиться на лодках, группами по 3–4 человека. Первой группе стояла задача вернуться как можно скорее, но не позже как через 2–3 часа. Разбив остров как бы на квадраты, определена была зона действия для каждого из них. Одному пареньку было дано особо важное поручение: разыскать политрука Ф. Ревнова и передать ему пакет, в нем уведомлялось, что они не одни и что предпринято для них подкрепление. От него требовалось сообщить обстановку, место сосредоточения для эвакуации раненных, а если необходимо то и всех. Обещал подать баржу в указанное им место с наступлением темноты.

Через несколько минут на лодках, с корзинами, под видом сбора бахчи первая группа дорогих смельчаков отчалилась в сторону противника… Когда я доложил Харитонову, что сделано для восстановления связи с островом, он пришел в восторг… Но наконец настал час, точно в указанное время и место, первые юные разведчики стали возвращаться. Выслушав их накоротке и получив исключительно ценные сведения и даже записку от Ф. Ревнова, я в растроганных чувствах тут же вручил свой личный пистолет тому, кто передал записку. Ими было решено, все группы объединить и впредь именоваться отрядом “Юный Чапаевец”. Для пополнения отряда каждый из них обещал привлечь одного-двух отважных парнишек. Первую группу я тут же представил генерал-майору Харитонову. Устроив для них теплый прием, он скрупулезно нанес их данные на карту, и вскоре был открыт огонь по огневым точкам и местам скопления немецких фашистов.

Данные, которые они сообщили, легли в основу плановой таблицы взаимодействия по очищению острова. В этой таблице были и отражены задачи отряда юных героев, на что они очень охотно отозвались. Им предстояло, как видно из этой таблицы, 22. 08. 1941 г. в 20.00 на острове Хортица забросать бутылки с горючей смесью по местам скопления живой силы и техники противника. Вскрытые огнем, эти места должны были быть подавлены артиллерийским огнем и авиационным бомбометанием… Задача, которая была поставлена перед юными чапаевцами, была ими выполнена блестяще.

Но в целом задуманная операция, хотя первоначально имела большой успех, цели не достигла. Немцы, прижатые к самому мосту, успели подбросить свежие силы, а мы застопорились с переправой и вынуждены были отойти на ранее занимаемые рубежи. Но с этого момента наша активность на острове стала возрастать, вместе с этим росла заслуженная слава о боевых действиях отряда “Юных Чапаевцев”.

…Во второй половине сентября, будучи уже в 9 армии, куда генералмайор Харитонов был назначен командующим, а я начальником политотдела армии, мы интересовались судьбой “Юных Чапаевцев”, и действительно был такой разговор, что после освобождения острова Хортица эти юные герои были награждены. Но так ли это? Утверждать не могу… Об их боевых заслугах сомнений не может быть. Остается нерешенным до конца вопрос, а он-то теперь главный, это – истинные имена юных героев.

…Не вызывает у меня сомнения, что входили в отряд “Юных Чапаевцев” Коля Худяков и Оганесян Оганес, который отбывает сейчас срок наказания в гор[оде] Воркута (письма прилагаю с условием возврата, хорошо было бы помочь ему досрочно вернуться в родной город). Сказать что-либо о Саше Сидельникове не могу. Возможно, конечно, что он участвовал, но принимать за веру литературный вымысел (а этого не отрицает сам автор повести) – нельзя… Бывший помощник начальника Политуправления Южного фронта по комсомолу Б.С. Мельников ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 68, арк. 2–9. Оригінал. Машинопис.

–  –  –

…В штабе красных следопытов 43-й средней школы на Хортице учительница Лидия Васильевна Маштега показала мне копии нескольких документов, обнаруженных в Центральном архиве Министерства обороны СССР. Документы датированы августом–сентябрем 1941-го – периодом самых напряженных и драматических событий на Запорожском плацдарме.

Читаю:

Из переговоров члена военного совета Южного фронта тов. Запорожца с главнокомандующим юго-западным направлением маршалом тов.

Буденным:

“…наши части все время атакуют противника на острове Хортица. Северная часть этого острова занимается немцами, южная часть – нашими войсками.

Большую роль по организации боев провел генерал-майор Харитонов и помначфронта по комсомолу тов. Мельников. Ими же в Запорожье была организована группа молодежи, которая назвала себя “Юными чапаевцами”.

Они переправлялись на тот берег Днепра небольшими группами, разведывали противника. Затем невдалеке разводили костры, как условный знак, для действия нашей авиации, артиллерии. Результат их работы очень хороший”.

Доклад о деятельности 8-го отдела 12 армии по работе среди частей

Красной армии и партизанских отрядов, действующих в тылу противника:

“Для распространения центральных газет, листовок "Вести Советской Родины" отделением широко использовалась группа юных патриотов. В этой группе насчитывалось 15 ребят. Юные патриоты не только занимались распространением литературы, но и приносили ценные разведывательные данные для частей Красной армии…” Докладная записка младшего политрука того же отдела (подпись неразборчива): “…29/VIII-41 четыре юных разведчика: Виктор Моисеев, рождения 1926 года, Василий Гладков, рождения 1929 года, Борис Чудаков, рождения 1927 года, и Владимир Нагибин 1929 года рождения в сумерках переправились на остров Хортицу в расположение немцев у совхоза. Юные разведчики перерезали много линий связи немецких войск, разведали расположение вражеской артиллерии… и благополучно вернулись в Запорожье”.

…Юные чапаевцы… Как сложилась их дальнейшая судьба?

Володя Литяга, один из самых смелых и активных разведчиков, попал в засаду. Его пытали, он погиб, не сказав ни слова.

Христофор Емельянов. После освобождения Запорожья в сорок третьем ушел вместе с нашими войсками на Запад и погиб в конце войны.

Вилен Писаревич. Его называли начальником штаба отряда “Юных чапаевцев”. После оккупации Запорожья ушел вместе с матерью и младшим братом Юрой в партизанский отряд, которым командовал Григорий Покашкин.

22 декабря после двухдневных изнурительных боев отряда с немецкими карателями он был убит в Днепровских плавнях близ Марганца.

Леня Панфиловский. 11 мая 1944 года пал в бою от руки бендеровца.

Саша Сидельников. Расстрелян вместе с матерью в октябре 1941-го за связь с партизанами, похоронен с ней в одной могиле. Ему было тринадцать лет, как и большинству из них.

Коля Худяков. Стал краснофлотцем и в пятнадцатилетнем возрасте погиб на фронте в самый канун Победы – 8 мая 1945 года.

Коля Ованесов. Был схвачен фашистами перед штурмом и брошен в тюрьму. Оттуда попал в концлагерь. После войны стал механиком, работал на речных судах. Умер в 1963 году.

В живых остались:

Витя Пивнев. Побывал в нескольких концлагерях, но отовсюду бежал.

После войны вернулся в Запорожье, работает и сегодня на Запорожском моторостроительном заводе.

Оганес Оганесян. Живет в колхозе имени Кирова под Сухуми. Недавно побывал на Хортице, встретился с товарищами по отряду и красными следопытами.

Юра Писаревич. После гибели старшего брата Вилена сражался в действующей армии. Шесть раз был ранен. Награжден многими орденами и медалями. Окончил Мелитопольский технологический институт. Инвалид второй группы, но продолжает работать инженером на “Запорожстали”.

…На Хортице, утопающей в садах и виноградниках, неподалеку от 43-й школы, сооружен памятник юным чапаевцам… Л. Аркадьев (спец[иальный] корр[еспондент] “Труда”) ДАЗО, Труд. – 1976. – 5 листопада.

–  –  –

У серпні–вересні 1941 р. Запорізьким обкомом КП(б)У був створений підпільний комітет партії в м. Запоріжжі. До його складу увійшли Грицай М.Т., секретар Орджонікідзевського райкому КП(б)У м. Запоріжжя; Боярський О.Н., секретар Ленінського райкому КП(б)У та завідувач військового відділу Запорізького міськкому КП(б)У Коллєров О.В. Кожен з них мав підібрати надійних комуністів для підпільної роботи, заготовити продукти харчування, підготувати конспіративні квартири, налагодити зв’язок між підпільними групами. Очолив підпільний комітет Грицай Митрофан Терентійович1.

До зайняття міста німецько-фашистськими військами, 4 жовтня 1941 р., партійні органи провели деякі заходи з підготовки до нелегальної роботи в умовах окупації. Були зроблені запаси харчів, обумовлено схему зв’язку між підпільниками2.

Проте підпільний комітет партії в м. Запоріжжі так і не розпочав свою роботу. Керівник партійного підпілля в місті Грицай М.Т. не зміг установити зв’язок з іншими підпільниками і, побоюючись репресій з боку окупаційної влади, перейшов до Дніпропетровської області, де проживав в селі у свого вітчима та матері до 2 лютого 1944 р., коли ця територія була звільнена радянськими військами3.

Інші члени підпільного парткому Боярський О.Н. та Коллєров О.В. в листопаді 1941 р., перебуваючи на конспіративній квартирі, були арештовані разом з господаркою квартири Зуєвою Г.Г. політвідділом поліції СД м. Запоріжжя. Наприкінці 1941 р. – на початку 1942 р. всі вони були розстріляні4.

Постановою Запорізького сільського та промислового обкомів КПУ від 24 березня 1964 року була визнана активна діяльність Грицая М.Т. проти німецьких загарбників5.

____________________

ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 62, арк. 1, 4, 23.

Там само, арк. 1, 4.

Там само, арк. 1, 2, 5, 6.

Там само, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 25, арк. 1, спр. 62, арк. 8, спр. 63, арк. 5, 8.

Там само, спр. 46, арк. 60, 73.

–  –  –

[В] 1941 году в августе месяце секретарь обкома т. Матюшин Ф.С. в 23 часа созвал секретарей райкомов для ознакомления с письмом товарища Сталина о подпольной работе. На этом совещании присутствовал я, тов. Боярский и т. Калинин. После ознакомления с письмом т. Матюшин предложил, выполняя указания тов. Сталина, остаться на работе руководителями подпольной организации города Запорожья.

Изъявили желание я и т. Боярский. После т. Матюшин дал конкретные указания о подборе работников для подпольной работы из… коммунистов, создать парторганизации по районам, избрать себе квартиры и завезти продукты питания на определенный промежуток времени. С этого времени я начал заниматься этой работой при ежедневной увязке с тов. Боярским.

Я подобрал партядро на “Запорожстали”… т. Письменный – бывший зам[еститель] секретаря парторганизации электрометаллургического з[аво]да “Днепроспецсталь”, ч[ленов] п[артядра] подбирал с ним же: 1. Винтов,

2. Смирнов, 3. Моисеенко, 4. Сызько и комсомолка по кличке Валя.

Тов. Боярский подобрал организацию из числа коммунистов Ленинского райкома партии.

…После коротких разговоров Колеров взялся создать партядро по старой части города... Когда было все готово, мы собрались у т. Колерова в квартире в старой части города по Жуковской; присутствовали я, т. Колеров, Пелипенко и т. Письменный. Я выдал деньги, отпущенные для подпольной работы, – тридцать тысяч руб.: т. Колерову – 10000 руб., из них на 5000 руб. мануфактуры;

т. Письменному – 7500 руб. и после выдал т. Боярскому – 10000 руб. Я предложил эти деньги выдать товарищам организации из расчета по 1000 рублей каждому, что было сделано.

После, по распоряжению т. Комарова, были выданы продукты питания из расчета на 6 месяцев – мука, крупа, табак, мыло и наливка со слив. Все продукты по моему указанию были развезены по месту назначения своевременно, т. е. каждая организация получила полностью.

25 сентября я собрал группу т. Письменного… для беседы.

Присутствовали т.т. Письменный, Винтов, Смирнов, Сызько, Моисеенко: мной были даны указания в работе и связи в подполье, т. е. я буду связываться с Письменным, а товарищи организации будут получать задания и указания через Письменного.

…Числа 20-го сентября ко мне заходит Сотников Александр Афанасьевич, работавший вместе со мной вторым секретарем Орджоникидзевского РПК [и] говорит мне, что ему предложили остаться руководителем подпольной организации области и что он уходит из Запорожья в Григорьевку, где помещался Запорожский сельский РПК, для организационной работы и берет одного работника Орджоникидзевского РПК т. Нечет, женщина, ранее работала инструктором военного отдела РПК. Я дал ему машину, помог ему выехать и попросил его о связи продумать. Дней через пять Сотников заехал ко мне, сказал, что он поместился в Григорьевке, оформил документы, паспорт на фамилию “Фомин” и для связи пришлет “Тамару”, а об окончательной связи договоримся позже.

После моих разговоров с т. Сотниковым-“Фоминым” я встретился с “Тамарой” в главной конторе “Днепроспецстали”, которая рассказала, где и как живет Сотников, попросила бумаги разной и уехала. И до вступления немцев в г. Запорожье я больше с Сотниковым-“Фоминым” и с “Тамарой” не встречался.

3-го октября 1941 года в 12 [часов] дня было предложено оставить город Запорожье. Я в то время находился при райкоме партии на “Запорожстали”, и вместе со мной весь аппарат райкома. Я организовал выезд всего аппарата, сам… ушел на заранее подготовленную квартиру в Зеленом Яру… дом № 7 Малохатько Сергей Карпович, жена его Кравченко Дария Ивановна… У них во дворе жил в это время Федоров Николай Иванович и его жена Мария, все они являлись далекими родственниками моей жены.

…В доме в одной из комнат была выкопана яма, плотно закрывалась, и в фундаменте наружу было отверстие. Днем я сидел в яме, по вечерам Малохотько и Федоров меня открывали, я выходил в комнату, они мне рассказывали о передвижениях войск, размещении частей и формировании “власти”.

Это продолжалось до 12-го октября. 12 числа… я… пошел по городу посмотреть обстановку и встретиться с кем-либо со своих товарищей, но встретиться ни с кем не удалось.

13. 10. я решил пойти на Павло-Кичкас, попытаться разыскать т. Письменного, так как перед вступлением немцев в Запорожье он мне дал последний адрес [на] Павло-Кичкасе у его родных, но и там мне связи установить не удалось. Я не смог найти дома по указанным приметам т. Письменным. После этого я пошел еще два раза в город, посмотрел на обстановку и действия полиции в задержании и проверке проходившей публики.

Я решил оставаться на квартире до получения каких-либо данных или какойлибо связи от своих товарищей, особенно от Письменного или от Сотникова, но этого не было, и я 26 октября решил уйти в село Натальевку возле Запорожья, учитывая обстановку в угрозах со стороны гестапо в розыске коммунистов.

…На правом берегу я исходил много сел, наступили холода, условия стали невыносимыми: в селах переночевать нельзя, надо являться к старосте или в полицию, мне являться нельзя, это значило прийти в руки этих мерзавцев, и ночевать приходилось в степи в соломе, от таких условий я заболел отеком ног и желудком. …Здоровье ухудшалось, я решил зайти в село Базавлук Апостоловского района к Вьюну Емельяну Егоровичу, к своему отчиму и к своей матери, это старики свыше 60 лет и из семьи больше никого нет.

К вечеру 12. 12. я зашел к старикам… я попросил поддержать меня, мое здоровье и создать условия у них скрываться, они согласились, и я остался у них в маленькой кладовке, которая отапливалась плиткой.

Я познакомился с неизвестным для меня гражданином Омеленко, который возил почту из района по селам, и от этого Омеленка начал получать советские афишки в большом количестве. Эти афишки-листовки собирались немецкими приспешниками и доставлялись в район, а в районе Омеленко эти листовки брал через его знакомых, давал моему брату, а брат приносил ко мне, после чего я через свою мать распространял, то есть по моему указанию мать носила в Шолохово, на базаре выбросит, пройдет по дороге к руднику, разбросает (Орджоникидзевский марганцевый рудник). Один раз Омеленко принес моему отчиму несколько десятков листовок передовой статьи из газеты “Правда” от 15 декабря 1941 г., эти листовки я также использовал для распространения.

Состояние моего здоровья ухудшилось – ревматизм, ноги пухлые, и я пролежал всю зиму [19]41–[19]42 года.

Весной [19]42 г. состояние здоровья немного поправилось, и уже к лету, когда началась мобилизация молодежи в Германию, я уходил из квартиры на несколько дней по селам Каменка, Михайловка, Катериновка, Малая Воронцовка, Переселенец, станция Радушна, станция Жовтокаменка – беседовал много с колхозниками и железнодорожными проводниками и составителями [поездов] об уклонении от насильственной мобилизации детей, уход из дому, и в особенности побеги по дороге, чему должны способствовать железнодорожники и особенно проводники, то есть открывать вагоны, наглухо закрытые в пути и на станциях, и действительно это вошло в систему – железнодорожники в этом много помогали – хотя они на этом наживались, то есть дети убегали из вагонов на ходу – оставляли в вагонах свои продукты и все приготовленное в дорогу их матерями, а железнодорожники этим пользовались.

…Под осень [19]43 года стало невыносимо показываться в любом месте людям мужского пола: безоговорочно арест и лагерь, я больше никуда не уходил, скрывался на этой квартире у отчима на чердаке.

…2 февраля. [В] 7 часов утра с северного направления… наши войска прорвали фронт, и танки быстро продвинулись вперед в направлении с. Шолохова, Базавлук, отрезав гитлеровскую армию… и остановились в этих селах. Я пошел к танкистам, спросил, в каком направлении пройти в тыл, они направили, и я 3 февраля ушел в северном направлении... Прибыл в Запорожье 11 февраля. 3а период с 1941 г. 3 октября по время освобождения 2 февраля 1944 г. нигде не задерживался немецко-фашистскими властями и нигде не работал.

Митрофан Терентьевич Грицай ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 62, арк. 15–18. Оригінал. Рукопис.

–  –  –

Из имеющегося в УКГБ при СМ УССР по Запорожской области архивноуголовного дела № 16876 по обвинению Стрекозова Константина Сергеевича, он же Колпаков Борис Карпович, видно, что в ноябре 1941 года Колпаков арестовал оставленных советскими властями для подпольной работы в тылу врага Зуеву Анну и Колерова, а затем на квартире Зуевой устроил засаду. В результате засады был арестован бывший секретарь Ленинского райкома партии г. Запорожья Боярский (имя и отчество не указано), вел следствие в отношении арестованных, а потом передал их дела немцам. Боярский, Колеров и Зуева были расстреляны (время расстрела не указано).

Другими данными в отношении Боярского не располагаем.

–  –  –

У серпні 1941 р. за завданням Запорізького обкому КП(б)У, органів НКВС та штабу Південного фронту для здійснення розвідувальної діяльності в тилу ворога в м. Запоріжжі були залишені працівники заводу “Комунар” Крайсвітній М.А. та Гнєзділов В.Ф., разом з ними мав працювати радист Рибін М.І., залишений розвідвідділом штабу Південного фронту для виконання спецзавдання1.

Дані про противника збирали всі члени родини Крайсвітнього М.А.:

дружина Меланія, дочка Ніна та син Віктор2. З будинку Крайсвітніх та квартири Гнєзділова В.Ф. Рибін М.І. регулярно виходив на радіозв’язок з радянською розвідкою. На початку 1942 р. закінчилося радіоживлення і рація замовкла.

19 січня 1942 р. до групи прибув парашутист-розвідник Петро Нефагін з новим живленням для рації Рибіна. Проте радіостанція все одно не працювала, тому що лінія фронту перемістилася далеко на схід. Нефагін був змушений повернутися до розвідвідділу. Вже 2 травня 1942 р. він разом з радисткою Надією Полозовою спустилися на парашутах поблизу с. Веселянка. Розвідники доставили нову рацію, живлення до неї та зброю3. З цього моменту Петро Нефагін став керівником групи. 19 травня 1942 р. Полозова встановила радіозв’язок з Центром4.

Влітку 1942 р. Полозова та Нефагін випадково зустріли в Запоріжжі радистку іншої розвідувальної групи Рой М.Г., з якою в подальшому тісно співпрацювали5.

У листопаді 1942 р. групу викрили німецькі спецслужби. Були арештовані:

Полозова Н., родина Крайсвітніх і майже всі члени підпільної групи та особи, які активно сприяли і допомагали в їх роботі, а саме: Гнєзділов В.Ф., Рой М.Г., Коновалова М.Х., Сапа Ірина. Всіх їх утримували в Запорізькій в’язниці, причому розвідників-радистів Нефагіна, Рибіна, Полозову і Рой утримували окремо від інших членів групи. 8 грудня 1942 р. радистів відправили до Дніпропетровської в’язниці СД, згодом, 11 грудня 1942 р., сюди перевезли інших членів групи.

На початку січня 1943 р. Крайсвітній М.А., Крайсвітня М.Д., Крайсвітній В.М., Гнєзділов В.Ф., Коновалова М.Х. були розстріляні німцями під Дніпропетровськом. 22 квітня 1943 р. стратили Ірину Сапу. Інші члени підпільної розвідувальної групи: Нефагін П.Я., Рибін М.І., Рой М.Г., Крайсвітня Н.М. та Полозова Н. – були вивезені до Німеччини в концтабір.

Надія Полозова померла в жіночому концтаборі від туберкульозу. Ніна Крайсвітня з в’язниці СД була відправлена до Дніпропетровського концтабору, а звідти 26 вересня 1943 р. – до табору смерті “Освенцім”, проте за 250 км від м. Дніпропетровська їй вдалося втекти з ешелону, який доправляв ув’язнених до Німеччини6.

Члени групи: Крайсвітній Максим Афанасійович, Гнєзділов Василь Федорович, Крайсвітня Меланія Дмитрівна, Крайсвітній Віктор Максимович, Крайсвітня Ніна Максимівна7, Коновалова Марія Харитонівна, Родіонова Мотрона Гаврилівна, Рой Анастасія Григорівна8, Нефагін Петро Якович, Рибін Микола Іванович9.

____________________

ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 25, арк. 3; спр. 67, арк. 1, 3.

Там само, спр. 67, арк. 5.

Там само, ф. п-6595, оп. 1, спр. 31, арк. 71.

Там само, ф. п-102, спр. 208 а, арк. 3, 4.

Там само, ф. п-6595, оп. 1, спр. 31, арк. 68, 75 зв.

Там само, арк. 73.

Там само, ф. п-102, оп. 11, спр. 45, арк. 10.

Там само, ф. п-6595, оп. 1, спр. 21, арк. 18, спр. 28, арк. 1.

Там само, спр. 21, арк. 20, 21.

–  –  –

…Советская шпионская группа в Запорожье.

Командующему полицией безопасности и СД в Днепропетровске удалось ликвидировать крупную шпионскую группу в Запорожье.

Советы еще перед отступлением создали в Запорожье крупную агентурную сеть (аппарат), которая после вступления немецких войск должна была передавать разведывательные сведения. Запорожье как транспортный узел связи и высокоразвитый центр военной индустрии, а также благодаря нахождению там крупнейшей советской электростанции имеет особое значение для Советов.

Главным руководителем (резидентом) агентурной группы являлся русский Нефагин. Он являлся фельдфебелем (старшиной) Красной армии, комсомольцем и кандидатом в члены партии. В его распоряжении находился радист, а также несколько агентов. Нефагим действовал под кличкой (псевдонимом) “Яша”.

Впервые он был сброшен с самолета из Сталино за линию немецкого фронта с неким Симоненко (позже руководитель шпионской группы в Мелитополе, арестованный в ходе расследования по настоящему делу) и Лапушинским. Он имел задание вести разведку передвижения немецких войск между Запорожьем и Мелитополем. Выполнив это задание, он через линию фронта возвратился на советскую территорию.

Так как созданная в Запорожье НКВД агентурная группа под руководством Максима Крайсвитного и радиста Рыбина передавала недостаточно сведений, в январе 1942 года Нефагим получил 2-е задание – заново организовать деятельность этой группы и установить причины недостаточной радиосвязи. Он доставил для рации новые батареи. Сброшенный на парашюте, после приземления он по паролю связался с группой, передал задание и заново реорганизовал ее. Затем неоднократно переходил через линию фронта, так как батареи для рации выходили из строя.

В мае 1942 года он вновь получил задание – возглавить и вновь реорганизовать разведгруппу в Запорожье. Для этой цели ему была передана радистка Полозова, снабженная рацией “Север”.

Её специальное (особое) задание заключалось в следующем:

а) разведка военных сооружений на Днепре;

в) род и численность немецких войск в Запорожье;

с) аэродромы и их охрана;

д) склады горючего, взрывчатки и боеприпасов;

е) охрана военных объектов;

ф) передвижение немецких войск по железнодорожным линиям и шоссейным дорогам;

г) движение в порту и работы на пристанях.

Связь с бандами или подпольными коммунистическими организациями категорически запрещалась.

Тут і надалі в тексті помилково Нефагим Осуществив удачное приземление, впервые Полозова установила радиосвязь 19. 05. 1942 года. В последующее время поддерживалась постоянная связь с разведцентром НКВД в Ворошиловграде.

В июне или июле 1942 года в качестве нового агента прибыл из Ворошиловграда Миша Лешин. Он имел задание проверить, почему Нефагим передает недостаточно сведений, и перепроверить правдивость поступивших от агентов сообщений. Ему удалось избежать ареста одновременно с неким Машоши, который для изменения фамилии вступил в фиктивный брак с Полозовой. Розыск оказался безуспешным. И доставленные батареи Лешиным не помогли восстановлению связи, так что с 10. 07. 1942 года они не имели радиосвязи с противоположной стороной. Причиной указывалось то, что разведцентр, кроме досягаемости раций, сфера деятельности которых обычно ограничивается 500 км, превысил дальность действий рации. По этой причине на основе доставленного Рыбиным аппарата (рации) “Джек” дальность приема должна быть реконструирована на расстояние свыше 1500 км. Однако аппарат (рация) должен [был] подключаться в обычную осветительную сеть. Но практически сделать это не удалось, так что попытка установить радиосвязь и с этим аппаратом (рацией) оказалась безуспешной.

Между тем (тем временем) Нефагим устроился на работу в качестве маслобойщика на маслобойную фабрику в Запорожье, а Полозова работала в качестве слесаря на заводе 29 – воздухоплавательных частей.

Полозова прошла подготовку радиста в Тифлисе при 10-м Кавказском разведполку и 7. 9. 1941 года была придана штабу Южного фронта в гор[оде] Каменске (Донецкая область). В ноябре она была придана разведотделу 1080 Южного фронта и училась (прошла подготовку) на курсах агентурной школы в Миллерово. Она прошла подготовку по следующим специальностям: агентурная работа, специальная радиоподготовка, военная разведка, топография, парашютное дело, германские войска.

В качестве особого (специального) задания она должна была наблюдать, чтобы в районе радиопередач ее станции не было помех со стороны других электростанций. Сведения передавались штабу Южного фронта, а также определялись результаты действия советской авиации и устанавливался (выяснялся) паспортный режим и контроль за передвижением населения (пропускная система) в Запорожье.

Она вначале оставила (установила) свою рацию в семье Крайсвитного, которая была осведомлена (в курсе) ее деятельности. Рация была спрятана на чердаке дома и во время передачи устанавливалась в комнате. Антенна была переброшена с дома на дерево и висела там в течение всего месяца.

В ходе допроса Нефагим дал ценные (особые) показания о радиогруппе в Мелитополе под руководством Симоненко. Во взаимодействии с периферийным отделом СД в Мелитополе Симоненко был арестован. При допросах установлена связь этой радиогруппы с Б[ольшим] Токмаком и в ходе следствия обезврежено 14 агентов, в том числе арестованы 2 бывших служащих украинской вспомогательной полиции и изъяты 2 рации…

–  –  –

Партархив Института истории партии при ЦК КП Белоруссии, микрофильм 135, кадры 725705–725741.

Александрийская пленка, Потсдамский архив, Т–175, ролик 236, кадры 725705–725741.

ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 208 а, арк. 1–6. Копія. Машинопис.

–  –  –

Фамилия, имя отчество – Крайсвитний Максим Афанасьевич Звание – не имеет Должность – модельщик з[аво]да “Коммунар” г. Запорожья, представлен к правительственной награде – медали “Партизан Отечественной войны I степени”.

Год рождения – 1894.

Национальность – украинец.

Партийность – беспартийный.

Участие в гражданской войне, в последних боевых действиях по защите СССР, в Отечественной войне (когда, где) – участвовал в Отечественной войне, разведчик в тылу противника.

Имеет ли ранения или контузии в Отечественной войне – убит немцами.

С какого времени в Красной армии – не служил.

Каким РВК призван – не призывался.

Чем ранее награжден (за какие отличия) – не награждался.

Постоянный домашний адрес представляемого к награде и его семьи – дочь Крайсвитняя Нина Максимовна, проживает в г. Запорожье, ул. Свердлова, № 8.

Краткое изложение личного боевого подвига и заслуг.

В октябре м[еся]це 1941 года оставлен органами НКВД в тылу немцев г. Запорожье со спецзаданием с группой московских радистов.

До ноября 1942 года проводил активную работу по сбору разведывательных данных, о передвижении немецких войск, проявляя при этом находчивость, мужество, отвагу.

В ноябре 1942 года был арестован и расстрелян немцами, вместе с ним расстреляны его жена Крайсвитняя Меланья Дмитриевна и сын Крайсвитний Виталий Максимович, 1926 года рождения.

Достоин награждения посмертно медалью “Партизан Отечественной войны I степени”.

Зам[еститель] начальника УНКГБ по Запорож[ской] обл[асти] подполковник госбезопасности Кузнецов ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 67, арк. 3. Оригінал. Машинопис.

–  –  –

Я, Рыбин Николай Иванович, 1907 года рождения, русский, б[ес]п[артийный], проживающий в г. Москве. В начале Великой Отечественной войны был направлен разведотделом Генштаба в распоряжение штаба Южного фронта, откуда 17 августа 1941 года я прибыл в г. Запорожье и был оставлен для работы в тылу врага. С приходом в город фашистских оккупантов, я поддерживал связь с нашими частями. В мае 1942 г. ко мне прибыл Петр Нефагин и Надежда Полозова. С этого момента Нефагин возглавлял нашу подпольную организацию. В последующий период до нашего ареста в ноябре 1942 г. я занимался агентурной разведкой. С ноября 1942 г. по сентябрь 1943 г.

находился в Днепропетровской тюрьме, откуда был эвакуирован в концлагерь “Бухенвальд”.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 8 мая 1968 г. я был награжден медалью “За боевые заслуги” (ж-701462).

Настоящее заявление написано на предмет получения партизанского билета.

–  –  –

Я, Рыбин Николай Иванович, в период Великой Отечественной войны с октября 1941 г. по сентябрь 1942 г. участвовал в подпольной партизанской борьбе в гор[оде] Запорожье, знал тов. Коновалову Марию Харитоновну, которая действительно принимала активное участие в группе тов. Нефагина Петра.

Коновалову Марию я знал с октября 1941 года как преданного советского человека. Работая в немецком госпитале, она принимала активное участие в освобождении советских военнопленных, снабжая их документами. Рискуя жизнью, она перенесла две радиостанции, оружие и гранаты на новое место. В момент ареста нашей группы Коновалова скрывала меня на своей квартире и по моему заданию из квартиры, где была арестована Полозова, в ночное время вытащила радиостанцию и секретные документы. Снабдила меня адресом своей подруги комсомолки Ирины Сапы. Коновалова была арестована агентами СД и в январе 1943 года была расстреляна фашистскими оккупантами.

–  –  –

…Ирину Сапу я узнал через Марию Коновалову. Она являлась активной участницей подпольной организации в гор[оде] Запорожье. Была связана с Украинским СД и полицией. Доставала документы для партизан и военнопленных. После ареста нашей группы по паролю, полученному мною от Марии Коноваловой, я скрывался несколько дней у Ирины Сапы и вместе с ней ездил в Мелитополь для предупреждения Петра Нефагина. Находясь в селе Янчекрак, я послал ее в Запорожье для выяснения обстановки и приобретения документов для меня. После ее ареста она находилась в Днепропетровской тюрьме и весной 1943 г. была расстреляна фашистскими оккупантами.

–  –  –

Я, Родионова Матрена Гавриловна, осенью 1941 года училась на курсах радистов при штабе разведки Южного фронта, там первый раз я видела Петра Яковлевича Нефагина, я в то время знала его только имя. Петр в числе других, таких как он, молодых парней куда-то уходил и снова появлялся небритый и оборваный; как потом я узнала, что эти ребята уходили выполнять задание в тыл немецких войск и возвращались через линию фронта. Мы, девушки, смотрели на них как на каких-то сказочных богатырей.

19 февраля 1942 года я улетела через линию фронта выполнять задание в г. Запорожье. В августе 1942 года я случайно встретила в Запорожье П.Я. Нефагина, но, следуя законам конспирации, я к Петру не подошла. Об этом я сказала своему руководителю Л.Д. Ляшко и по его указанию в следующее воскресенье пошла на встречу с Нефагиным, и во время встречи узнала, что он также выполняет задание в старой части города в группе М. Крайсвитнего. В П. Нефагина я попросила комплект питания к рации, и в назначенное время Петр дал мне это питание, в котором наша группа очень нуждалась.

Петр Яковлевич являлся активным членом группы, в которой он выполнял задание. Во время допросов, когда в группе случился провал, вел себя мужественно и стойко, невзирая на побои.

Я считаю, что Петр Яковлевич выдержал экзамен на честность Родине.

–  –  –

ДАЗО, ф. п-6595, оп. 1, спр. 31, арк. 75–76. Оригінал. Рукопис.

№ 20 З автобіографії Нефагіна П.Я., командира розвідувальної групи в м. Запоріжжі 27 травня 1969 р.

Автобиография Нефагина Петра Яковлевича, рождения 19 июня 1916 года, беспартийного, уроженца с. Усть-Ламенское, Голышмановского района, Тюменской области.

Родился в бедной крестьянской семье… …В 1937 г. окончил техникум молочной промышленности, в этом же году был призван в ряды Красной Армии для прохождения срочной службы. В 1940 г. демобилизовался и поехал работать в Одесскую область [в] КрасноОкнянский район, где работал в качестве технолога маслосырзавода.

С первых дней войны ушел добровольцем в действующую армию и по рекомендации райкома, райвоенкомата и по положительным документам техникума и армии был зачислен в разведотдел штаба Южного фронта на диверсионную работу в тылу врага. Но работу пришлось выполнять разведывательного порядка.

Первое задание в тыл врага [было] в сентябре месяце 1941 г. в районе Геническа и Старых Серогоз. После выполнения первого задания во второй половине января 1942 года получил второе – был послан для связи с оставленной группой разведчиков в г. Запорожье.

Группу возглавлял Крайсвитний Максим Афанасьевич. Успешно выполнив и это задание и захватив материал разведывательного характера, я благополучно возвратился в расположение штаба разведотдела для доклада и получения нового задания.

В середине мая 1942 г. я получаю новое задание. На этот раз возглавить группу Крайсвитнего на его посту в г. Запорожье. Вместе со мной прибыла радистка Полозова Надежда (отчество не помню). Мы прихватили с собой запасную радиостанцию и все необходимое к ней, в том числе несколько запасных комплектов питания к рации, оружие для самозащиты, мануфактуры для обмена на продукты питания, деньги и инструкции. Приземление, доставка груза к месту работы группы и восстановление связи с радиостанцией разведотдела штаба Южного фронта, а также трудоустройство меня на Запорожский маслозавод прошли успешно.

Начали работу.

Наши части все дальше отходили вглубь страны, все хуже стала слышимость, нарушались назначенные сеансы работы рации и, наконец, совсем прекратилась связь, наша часть (штаб Южного фронта, разведотдел) отошла за Волгу – за Сталинград, а материалами, необходимыми для наших войск, мы располагали все больше, и они были все интереснее. Перед нами стал вопрос о необходимости работать на большой радиостанции с большим радиусом действия (мы ее имели). Но вопрос упирался в электроэнергию. Рация работала на переменном токе от электрической сети. К этому времени была частично отремонтирована немцами и пущена в эксплуатацию, взорванная при отходе нашими частями, Запорожская ГЭС. Электроэнергией пользовались только штабы воинских частей, украинская националистическая администрация и квартиры высокопоставленных немецких офицеров.

Радистка Полозова Н., по моей договоренности, была помещена на одну из квартир, где проживал немецкий офицер, а хозяйка этого дома Сапа Ира была привлечена к работе в нашей группе. Но и в таких условиях работать было почти невозможно. Нарушались время и графики работы рации… Для этого у нас был другой вариант. Открыть свою фотостудию, где мог бы спокойно работать радист в назначенное для нас время. Помещение [было] арендовано, патент на открытие фотостудии Украинская националистическая администрация дала с разрешения оккупационных властей. Радист Рыбин Николай Иванович должен был возглавить фотостудию, так как он до войны был фоторепортером в газете “Известия”. Осталось немногое – приобрести фотоаппарат и к нему фотоматериал. С этой целью и был послан Рыбин Николай Иванович на Северный Кавказ. Если [бы] Рыбину Н. И. не удалось закупить необходимое, [то] он должен был перейти линию фронта, сообщить обстановку в разведотдел, доложить о задуманном, заручиться инструкциями и, прихватив все необходимое, возвратиться в Запорожье. Так и было сделано. Радист Рыбин, ставший моим лучшим другом и доверенным человеком, искренний патриот своей Родины, на которого можно было положиться полностью, отправился в эту опасную и ответственную командировку, имея при себе пропуск от немецкого командования до г. Нальчик. Мне же грозило на работе сокращение (работал мастером Запорожского маслозавода) и отправка меня в Германию. Но Украинская администрация предложила другой вариант – поехать на месячные курсы усовершенствования в г. Мелитополь, по окончанию которых я должен был возглавить Запорожский маслозавод, а работающий на этой должности, должен пойти на повышение.

Этот вариант в нашей группе обсуждался, и было решено поехать мне на курсы, а в наше отсутствие прекратить всякую работу, что и было сделано.

В наше отсутствие 7 ноября 1942 года без ведома и вопреки нашему запрету Полозова самовольно достала засекреченую рацию и стала слушать Москву – парад на Красной площади, чем себя и выдала. Была арестована, затем выпущена с целью установления слежки за ней, а затем снова арестована, на этот раз с другими членами нашей группы. К этому времени прибыл в Запорожье из командировки Рыбин Николай Иванович. Узнав о случившемся, решил немедленно сообщить мне в Мелитополь, но я уже был арестован, а сутками позднее был арестован Рыбин Н.И.

По окончанию следствия и связанных с ним пыток и унижений, 16 января 1943 года вся наша группа была… приговорена к смертной казни, а в марте или апреле были вывезены в Германию в концлагерь “Бухенвальд” я, Нефагин Петр Яковлевич, Рыбин Николай Иванович, Полозова Н., Крайсвитняя Нина Максимовна и Рой Матрена. В январе или феврале 1944 года я был отправлен в филиал “Бухенвальда” в лагерь Вернигороде, где и находился по день освобождения американской армией.

Вскоре после капитуляции немецких войск (11–13 мая 1945 года) я в числе других концлагерников и военнопленных перешел Эльбу в районе Магдебурга и оказался в расположении советских оккупационных войск. С этого момента и началось мое мытарство по советским тюрьмам и лагерям.

Сначала привезли меня в Печерлаг, а затем освободили и определили спецпоселение на 6 лет на Север (Кожвинский район, леспромхоз). Спустя три года, в 1949 году, снова арестовали и Особым совещанием при Министре государственной безопасности определили мне 10 лет исправительных трудовых лагерей с отбытием в г. Инта, Минлаг. В 1955 году за недоказательством состава преступления реабилитируют и я приезжаю к себе в родные места.

…В работе в тылу врага имел непосредственную связь со всеми членами нашей группы: Крайсвитним Максимом Афанасьевичем, Гнездиловым Василием (отчество не помню), а через них и с их семьями, радистами Рыбиным Николаем Ивановичем, Полозовой Надеждой, кроме того были привлечены к разведывательной работе Сапа Ира, Коновалова Мария (отчества их не помню), работники Запорожского маслозавода Фрося, Нина и Люба (фамилии их тоже не помню).

В середине лета 1942 года Полозова встретила в г. Запорожье Рой Матрену, в Запорожье она работала радисткой, но в другой разведывательной группе. Я ее знал по школе радистов в разведотделе. В Запорожье несколько раз приходилось встречаться, она посещала квартиру Крайсвитних.

Из правительственных наград имею две награды “За победу над Германией”, врученных мне после освобождения меня из лагеря…

–  –  –

Командир – Копьонкін Іван Йосипович В період з 7 до 18 вересня 1941 р. для боротьби з німецько-фашистськими окупантами Запорізьким обкомом КП(б)У в м. Запоріжжі був створений партизанський загін ім. Будьонного у складі 52 чол. В основному це були працівники “Запоріжсталі” та Запорізького коксохімічного заводу.

Командиром загону було призначено Івана Йосиповича Копьонкіна, 1917 р. н., співробітника управління НКВС УРСР в Запорізькій області, який вже мав бойовий досвід (брав участь у радянсько-фінській війні 1940 р.). На озброєнні загін мав 52 гвинтівки, 14 наганів та по 240 набоїв на кожного бійця.

Після сформування загін направили до Гуляйполя Запорізької області, а згодом, 25 вересня 1941 р. – до Харкова1 в розпорядження оперативної групи ЦК КП(б)У при штабі південно-західного напрямку і після отримання завдання перекинули в тил противника2.

З жовтня 1941 р. до лютого 1942 р. партизанський загін ім. Будьонного під командуванням Копьонкіна І.Й. успішно громив ворога на території Полтавської, Сумської та Харківської областей.

За відвагу і мужність, проявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1942 р.

Копьонкіну І.Й. було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

Влітку 1942 р. Копьонкін, знову очоливши партизанський загін, розпочав другий рейд по тилам противника і загинув у бою на території Харківської області 3.

____________________

ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 64, арк. 3.

Там само, арк. 2.

Там само.

–  –  –

Командир – Ковальов Григорій Микитович Комісар – Стрижко Омелян Давидович У серпні-вересні 1941 р. управлінням НКВС УРСР в Запорізькій області з метою дезорганізації тилу ворога на захопленій ним території Запорізької та Дніпропетровської областей був створений партизанський загін чисельністю 50 чоловік.

Загін складався з трьох взводів, на чолі кожного з них був командир та замполіт1. На озброєнні партизани мали 50 гвинтівок та 7500 патронів до них, 9 револьверів “Наган” та 360 патронів до них, 50 гранат2.

До кінця вересня 1941 р. загін розташовувався на селищі Максима Горького в м. Запоріжжі в школі глухонімих, де проходив бойову і політичну підготовку.

В ніч з 26 на 27 вересня 1941 р. частину загону (два взводи) на чолі з Ковальовим було перекинуто на правий берег Дніпра для дій у тилу ворога.

Частина осіб, зарахованих в загін, в день переправи через Дніпро на збірний пункт не прийшла і залишилась у місті Запоріжжі.

Після висадки на правий берег Дніпра, партизани були помічені у Томаківському районі Дніпропетровської області, обстріляні та захоплені німцями в полон. Зазнавши жорстоких тортур, частина з них, в тому числі командир загону Ковальов Г.М., Бойко І.І., Косарєв Д.Т., Андрієнко В.І., Масляников І.Х. були страчені окупантами. Падалці К.П. вдалося втекти.

Взвод із загону Ковальова, який залишився в школі глухонімих під командуванням Чайковського М.С., відступив разом з військовими частинами в напрямку Маріуполя. По дорозі на Маріуполь більшість складу взводу повернулася додому до м. Запоріжжя. Командир взводу Чайковський був призваний Ростовським військкоматом до РСЧА і загинув на фронті 3.

Комісар загону Стрижко О.Д. залишився в м. Запоріжжя, де в грудні 1941 р. був арештований і розстріляний німцями 4.

Постановою бюро Запорізького обкому КПУ від 25 жовтня 1957 р.

були визнані учасниками партизанського загону під командуванням Ковальова:

Ковальов Григорій Микитович, Бойко Іван Іванович, Падалка Катерина Павлівна, Масляников Іван Хомич, Андрієнко Василь Іванович, Косарєв Дмитро Терентійович, Стрижко Омелян Давидович 5.

____________________

ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 65, арк. 4.

Там само, арк. 21.

там само, арк. 1, 2.

Там само, арк. 9.

Там само, арк. 3.

Партизанський загін Зуєва

У серпні 1941 р. працівником Запорізької міської електромережі Зуєвим Степаном Мойсейовичем, 1883 р. н., з дозволу та за допомогою Сталінського райкому КП(б)У м. Запоріжжя була створена партизанська група, до складу якої, крім нього самого, увійшли ще 8 чоловік (в основному працівники міськелектромережі). Згодом група виросла у партизанський загін під командуванням Зуєва С.М. загальною чисельністю 31 чол. Партизани були забезпечені грошима, зброєю, харчами, одягом і взуттям та гужовим транспортом1. Деякий час загін базувався в школі глухонімих в сел. М.Горького м. Запоріжжя разом з винищувальним батальйоном та партизанським загоном Ковальова2.

Загін Зуєва мав діяти на території сучасного Запорізького району і м. Кам’янка-Дніпровська та тримати зв’язок з політвідділом 12-ї армії.

До захоплення м. Запоріжжя німецько-фашистськими військами партизанський загін Зуєва бойових дій проти ворога не проводив. Після окупації Запоріжжя загін розпався так і не розпочавши боротьбу проти окупантів.

Зуєв С.М. переховувався в різних місцях, ще два учасники партизанського загону весь період окупації мешкали і працювали в м. Запоріжжі3, а 7 партизанів були схоплені та розстріляні німецькими каральними органами. Доля інших членів партизанського загону (21 чоловік) залишилася невідомою4.

Запорізький міський комітет КП(б)У постановою від 24 жовтня 1944 р.

затвердив звіт про діяльність загону Зуєва в 1941–1943 рр., представлений його командиром, та особовий склад у кількості 57 чоловік5.

Після детальної перевірки даного звіту бюро Запорізького обкому КП(б)У 10 січня 1952 р. прийняло постанову відмінити рішення Запорізького міськкому КП(б)У як неправильне6.

Постановою бюро Запорізького обкому КПУ від 20 квітня 1954 р. було визнано факт створення партизанського загону під командуванням Зуєва С. М. в 1941 р. та затверджено 7 його учасників, які були арештовані німцями за належність до партизанського загону і загинули. Це Нємцов Володимир Юрійович, Мєтєлєв Іван Іванович, Романенко Анатолій Петрович, Слюсаренко Андрій Дмитрович, Мазниця Олександр, Півень, Мармєлов7.

___________________

ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 99, арк. 79–80.

Там само, арк. 84.

Там само, арк. 80, 81.

Там само, арк. 125.

Там само, арк. 87, 88.

Там само, арк. 6.

Там само, арк. 147–179.

–  –  –

Рассмотрев материалы проверки отчетов об организации и деятельности партизанского отряда Зуева С.М. в связи с жалобой Гапонова, Крутиленко, Олейника и других в ЦК КП Украины, бюро обкома партии отмечает, что Зуев Степан Моисеевич действительно в августе-сентябре 1941 года организовал отряд в составе 31 человека для борьбы в тылу врага, который при помощи Сталинского райкома партии города Запорожья и политотдела 12 армии был обеспечен вооружением, боеприпасами, продовольствием, одеждой и гужевым транспортом.

Однако в первый же день оккупации немцами города Запорожья Зуев бросил свой отряд на произвол судьбы, в результате чего часть людей этого отряда была арестована, а отдельные перешли на службу к немцам.

После освобождения города Запорожья от немецко-фашистских оккупантов Зуев С.М. за порученное ему дело не отчитался и только через год, осенью 1944 года, вместе с Олейником Н.И. и Крутиленко А.Е., пытаясь скрыть свое неблаговидное и подозрительное поведение при немцах, представили в Запорожский горком партии и облуправление НКГБ вымышленный отчет о деятельности партизанского отряда, в состав которого включили лиц, никакого отношения к нему не имевших, в том числе Олейника и Крутиленко, якобы занимавших в этом отряде руководящие посты. В действительности же Зуев, Олейник и Крутиленко никакой борьбы с оккупантами не вели, в период оккупации между собой организационной связи не имели и вообще мало знали друг друга. Крутиленко, например, будучи зачисленным в партизанский отряд Ковалёва, при приходе немецких войск из него дезертировал и легально проживал в городе Запорожье… Став на путь обмана партийных и советских органов, Зуев, Олейник и Крутиленко добились признания их партизанами и утверждения Запорожским горкомом партии и Украинским штабом партизанского движения вымышленного отчета, незаслуженного получения наград и денежного вознаграждения за период пребывания на оккупированной территории, а также установления пенсий.

Бывший член партии, попавший в сентябре 1941 года в плен к немцам и не имевший никакого отношения к партизанскому отряду Зуева, на основании фиктивной справки, которые Зуевым выдавались многим непричастным к партизанскому движению, Гапонов С.И., минуя местные партийные и советские органы, добился включения себя Украинским штабом партизанского движения в список участников отряда Зуева. Кроме Гапонова, таким же путем Украинский штаб партизанского движения включил в список отряда еще 12 лиц, не имевших к нему никакого отношения.

Используя это обстоятельство, Гапонов пытался восстановиться в партии, для чего представил в Херсонский обком КП Украины вымышленный отчет о своей партизанской и подпольно-подрывной деятельности на территории Херсонской области, якобы по заданию “Командования соединения партизанского подрывного отряда Зуева”, которым был назначен командиром группы.

После рассмотрения этого отчета Херсонским обкомом Компартии Украины и исключения Гапонова из партии, “как не оправдавшего доверия в годы Великой Отечественной войны и неискренность перед партией”, а также отмены Запорожским обкомом КП Украины постановления Запорожского горкома партии о признании партизанской деятельности отряда Зуева, Гапонов, объявивший себя теперь уже заместителем Зуева, вступил в сговор с Олейником, Крутиленко и другими и стал осаждать вышестоящие партийные и советские органы требованием пересмотреть и признать деятельность партизанского отряда Зуева, для чего им будет представлен новый окончательный вариант отчета.

Для составления этого так называемого отчёта Гапонов и другие стали на путь сговора, обмана, подделки документов и фальсификации фактов, вымогательства, организации сборищ и т.п., прибегая к угрозам и запугиванию отдельных граждан и клевете на Советскую Армию, местные органы и отдельных лиц.

Проверкой установлено, что состав и деятельность партизанского отряда Зуева, изложенные как в прежних, так и в последнем варианте отчетов, являются вымышленными. Описанные в отчетах операции или вообще не имели места (бой с немецко-румынским обозом; поджог склада “Заготзерно”, похищение и сохранение бюстов Ленина и Дзержинского, а также литературы классиков марксизма-ленинизма, предохранение железнодорожного туннеля от взрыва и другие), или производились частями советских войск и патриотическими группами, не имевшими отношения к Зуеву (взрыв Мокрянского железнодорожного моста, пуск под откос железнодорожного эшелона, уничтожение немецкой связи), или являлись обычными происшествиями, не связанными с диверсионными актами (пожар в гараже скорой помощи и главной конторе завода № 29).

В состав партизанского отряда авторы отчетов включили более 100 человек, которые, кроме Зуева С.М. и Слюсаренко А.Д., никакого отношения к нему не имели. В этом числе погибшие партизаны Ореховского отряда Сверликова и члены Кушугумовской подпольной группы Нехлюдова, погибшие при различных обстоятельствах в период оккупации коммунисты, комсомольцы и бывшие советские активисты, участники грабительско-воровских шаек (Глущенко, Расторгуев и другие), а также более 50 человек по родственным, приятельским и другим признакам, которые никакого отношения к партизанскому и подпольному движению не имели, а в ряде случаев скомпрометировали себя недостойным поведением при немцах…

Бюро обкома КП Украины постановляет:

1. Постановление бюро обкома партии от 10 января 1952 года “О деятельности партизанского отряда Зуева С.М.” признать правильным.

Считать установленным, что в августе–сентябре 1941 года был сформирован партизанский отряд в составе 31 человека, который в первые же дни оккупации по вине командира Зуева распался и никакой борьбы против оккупантов не вел, отдельные его участники за принадлежность к отряду были немцами арестованы и погибли…

2. Поручить исполкому областного совета депутатов трудящихся (тов. Скрябину) рассмотреть вопрос об установлении пенсий семьям погибших за принадлежность к организованному перед вступлением немцев в город Запорожье партизанскому отряду Зуева.

3. Обязать Облуправление КГБ (тов. Мартынова) расследовать имеющиеся серьезные компрометирующие материалы на Гапонова, Крутиленко, Олейника и других лиц и привлечь их к ответственности.

…5. Довести до сведения ЦК КП Украины и президиума Верховного Совета УССР о незаслуженном награждении медалями и выплате денежного вознаграждения лицам, не имеющим никакого отношения к партизанскому движению (Зуев, Олейник, Гапонов, Крутиленко, Матвиенко, Слюсаренко Н.А.

и другие).

–  –  –

Командир – Акатов Федір Андрійович За свідченнями учасників антифашистського підпілля в м. Запоріжжя, що містяться в матеріалах комісії з видачі партизанських документів при Жовтневому райвиконкомі м. Запоріжжя за 1968 р., з жовтня 1941 р. до листопада 1942 р. в Запоріжжі діяла підпільна група під керівництвом Акатова Ф.А. Члени групи проводили усну агітацію проти окупантів, розклеювали антифашистські листівки, виводили з ладу та псували деталі авіадвигунів на заводі № 29.

Крім командира групи, до її складу входили:

Мацієнко Володимир Борисович, Бублєєв Олександр Миколайович, Телушкін Юрій Іванович, Качановський Леонід, Рудовський Володимир, Салій Василь.

На початку грудня 1942 р. групу було розкрито, а всіх її членів арештовано 2 грудня 1942 р. Патріотів утримували у в’язниці м. Запоріжжя разом з деякими членами групи Ковтуна: Дроздовим, Бондалетовим та ін.

17 лютого 1943 р., під час прориву радянських танків до міста, більшість учасників групи окупанти звільнили. Акатова і Мацієнка продовжували допитувати у в’язниці. Згодом Мацієнка В.Б. перевели до концтабору “Ігрень” в м. Дніпропетровську, а звідти до німецького концтабору “Бухенвальд”. Тут Мацієнко втупив до підпільної антифашистської організації в’язнів. Доля Акатова Ф. А. залишилася невідомою1.

Постановою комісії з видачі партизанських документів учасникам партизанського руху і підпільних організацій в період 1941–1945 рр. при Жовтневому райвиконкомі м. Запоріжжя від 10 грудня 1968 р. Мацієнку Володимиру Борисовичу та Бублєєву Олександру Миколайовичу були видані партизанські квитки як учасникам підпільної партизанської групи Акатова Ф.А.2 Відомості про офіційне визнання підпільної групи Акатова та надання статусу партизанів Великої Вітчизняної війни іншим членам групи місцевими партійними та радянськими органами в документах відсутні.

____________________

ДАЗО, ф. п-6595, оп. 1, спр. 27, арк. 10–17, 19, 21–24.

Там само, арк.1, 2.

–  –  –

Командир – Ковтун Лука Степанович У грудні 1941 р. – на початку 1942 р. працівником Дніпровського алюмінієвого заводу, учасником партизанського загону Ковальова Ковтуном Л. С. проводилася робота з формування підпільної партизанської групи на території Ленінського району м. Запоріжжя. В серпні 1942 р. група складалася з 27 чоловік. Окремі члени групи (Ковтун, Добродуб, Михайленко, Сіроштан, Сиромятников, Соловйов, Маштега, Дмитренко, Шершень, Потєхін) проводили деяку агітаційну роботу серед населення проти німецькофашистських окупантів: приймали і розповсюджували зведення Радінформбюро, розклеювали листівки, скинуті з радянських літаків1.

Влітку 1942 р. німецьким каральним органам вдалося арештувати Потєхіна П.С., розпочалася цілеспрямована робота по іншим членам групи. У зв’язку з тим, що зросла небезпека розкриття групи, Ковтун Л. С. запропонував іншим підпільникам вирушити до Брянських лісів і вступити в партизанські загони. Частина групи погодилася з командиром, а інша – вирішила залишитися в Запоріжжі і продовжувати підпільну боротьбу проти ворога під керівництвом Михайленка А.А.

13 серпня 1942 р. активна частина групи: Маркєлов М.П., Сіроштан А.І., Добробуб Т.А., Дмитренко С.Д., Сиромятников Д. та Соловйов С. на чолі з Ковтуном Л.С. вирушили до Брянських лісів2. Ковтун та Добродуб вступили до партизанського загону ім. Чкалова, де Ковтун Л.С. помер від ран 2 жовтня 1942 р. Сіроштан А.І. перебував в Троснянському, а Маркєлов М.П. в Дмитрівському партизанських загонах Першої Курської партизанської бригади3.

Восени 1942 р. група підпільників під керівництвом Михайленка була розконспірована німецькими спецслужбами і фактично припинила своє існування. 17 листопада 1942 р. був арештований сам Михайленко А.А., а пізніше, в листопаді-грудні 1942 р., арешту зазнали Лашкун, Дроздов, Шершень, Сисоєв, Деркач, Улітенко, Трегубов, Ратушний, Варжанський, Яблонський, Стукалов.

Були страчені фашистами: Михайленко Андрій Андрійович, Потєхін Петро Семенович, Трегубов Олексій Григорович, Шершень Зінаїда Олександрівна, Улітенко Яків Григорович, Стрілецький, Деркач Яким, Сисоєв Григорій.

Відправлені до німецького концтабору “Бухенвальд”: Яблонський Макар Олексійович, Лашкун Іван Васильович, Дроздов Володимир Іванович, Ратушний Василь Єфремович, Варжанський Сергій Федорович, Петров Григорій4.

Підпільна група під керівництвом Ковтуна (пізніше – Михайленка) та її діяльність проти окупантів не були офіційно визнані місцевими партійними органами5.

Проте в 1968 р. комісією Жовтневого райвиконкому м. Запоріжжя з видачі партизанських документів учасникам партизанського та підпільного рухів в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. були визнані учасниками підпільної патріотичної групи під керівництвом Ковтуна Л.С.: Ковтун Лука Степанович (командир), Сисоєв Григорій Йосипович, Дмитренко Степан Дмитрович, Ратушний Василь Єфремович, Добродуб Тихон Андрійович, Василенко Михайло Антонович, Шершень Зінаїда Олександрівна, Варжанський Сергій Федорович6, Бондалетов Анатолій Павлович, Головко Марія Полікарпівна, Дроздов Володимир Іванович, Лашкун Іван Васильович, Маштега Василь Васильович, Медведков Анатолій Павлович, Трегубов Олексій Григорович, Яблонський Макар Олексійович, Дідух Семен Євсейович7.

____________________

ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 86, арк. 1, 2, 4.

Там само.

Там само, арк. 3, ф. п-6595, оп. 1, спр. 24, арк. 101.

Там само, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 86, арк. 2, 9, 10.

Там само, спр. 85, арк. 3.

Там само, ф. п-6595, спр. 26, арк. 1, 2, 43.

Там само, спр. 21, арк. 12, 18, 19.

–  –  –

Тов. Василенко Михаил Антонович за время пребывания в фашистском концлагере “Бухенвальд” состоял в подпольной антифашистской военнополитической организации в качестве ответственного за пропаганду в двух командах.

–  –  –

Рассмотрев материалы о подпольной партизанской деятельности подпольной группы Ковтуна на территории Ленинского района г. Запорожья, бюро горкома КП(б)У устанавливает, что с декабря месяца 1941 года по 13.08.1942 года бывшим работником преобразовательной подстанции Днепровского алюминиевого завода Ковтуном Л.С. проводилась работа по организации подпольной группы на территории Ленинского района г. Запорожья для подрывной работы в тылу врага.

За этот период Ковтун организовал группу в количестве 27 человек, в состав которой входили:

1. Ковтун Л.С. 10. Маштега В.В. 19. Потехин П.

2. Маркелов М.П. 11. Дмитренко С.Д. 20. Варжанский С.Ф.

3. Добродуб Т.А. 12. Шершень З.А. 21. Медведков А.П.

4. Михайленко А.А. 13. Головко М.П. 22. Сысоев Г.И.

5. Сероштан А.И. 14. Лашкун И.В. 23. Стрелецкий

6. Сыромятников Д. 15. Дроздов З.И. 24. Деркач

7. Соловьев 16. Бакаев Я.К. 25. Яблонский

8. Ратушный 17. Улитенко Я.Г. 26. Трегубов

9. Стукалов 18. Дидух С.Е 27. Петров …В скором времени подпольная группа Ковтуна была расконспирирована, после чего Ковтун предложил участникам подпольной группы уйти в Брянские леса. В это время в группе Ковтуна произошел раскол:

часть участников подпольной группы согласилась с предложением Ковтуна – уйти в Брянские леса, а часть согласилась с предложением Михайленко – остаться на месте.

13 августа 1942 года более активные участники (Маркелов, Добродуб, Сероштан, Дмитренко, Сыромятников, Соловьев во главе с Ковтуном) ушли в Брянские леса, остальные участники (Бакаев, Маштега, Медведков, Варжанский, Сысоев, Стрелецкий, Деркач, Шершень, Яблонский, Улитенко, Трегубов, Лашкун, Стукалов, Головко, Дидух, Дроздов, Петров, Ратушный) под предлогом дальнейшей партизанской деятельности (под руководством Михайленко) остались в городе Запорожье и продолжали работать на предприятиях, эксплуатируемых немецкими захватчиками, в частности Ратушный являлся немецким ставленником и работал оберинженером районного управления Днепроэнерго. Медведков работал инженером релейной службы, а затем оберинженером районного управления Днепроэнерго.

После ухода Ковтуна в Брянские леса Михайленко пытался организовать подпольную группу из лиц, не пожелавших уйти с Ковтуном, но его организаторских способностей оказалось крайне недостаточно и подпольная группа организована не была.

Начавшееся преследование агентами гестапо за деятельностью подпольной группы Ковтуна задолго до его ухода в Брянские леса закончилось арестом (17.11.42 года) Михайленко, а позднее (в ноябре-декабре 1942 года) были арестованы Лашкун, Дроздов, Шершень, Сысоев, Деркач, Улитенко, Трегубов, Ратушный, Варжанский, Яблонский, Стукалов.

После произведенных арестов Ратушный, Дроздов, Варжанский, Лашкун, Яблонский были отправлены в концлагерь “Бухенвальд” и после освобождения Советской Армией репатриированы на Родину в г. Запорожье.

…После того как Ратушный, Дроздов, Варжанский и другие возвратились по репатриации на Родину, а Маштега и Бакаев возвратились из Советской Армии по демобилизации, на квартире у Ратушного (в декабре 1945 года) было созвано совещание, на котором участники этого совещания (Ратушный, Головко, Дроздов, Маштега, Варжанский и другие) договорились ходатайствовать о присвоении им партизанской деятельности.

Лица, претендующие на партизанскую деятельность представили неправдивые, надуманные отчеты, говорящие о своей деятельности и деятельности группы Ковтуна вообще.

Бюро горкома КП(б)У постановляет:

“Участники” подпольной группы Головко, Михайленко, Медведков, Дидух, Ратушный, Маштега, Шершень, Лашкун, Варжанский, Дроздов, Бакаев, Дмитренко и другие под руководством Ковтуна подрывной работы против немецких захватчиков на территории города Запорожье не вели и права на присвоение им партизанской деятельности не имеют.

–  –  –

…Проверкой отчета, составленного Головко Марией и другими, было установлено, что факты, указанные в отчете, являются вымышленными и не соответствуют действительности.

Так, например:

Головко в своем отчете указывает, что Дмитренко, Дроздов и Улитенко много сделали для подпольной группы по приобретению оружия и в доказательство приводит пример, что при аресте Улитенко было изъято много оружия (примерно 1,5-тонная машина). Из показаний Улитенко Надежды (жены Улитенко) и Дроздова видно, что заявление Головко вымышленное.

Головко в своем отчете указывает, что подпольная партизанская группа Ковтуна имела обширную связь с группами патриотов, работающих в разных районах Запорожской области, и в доказательство приводит пример, что член подпольного комитета Бакаев руководил подпольной группой в Белозерском районе.

В беседе Бакаев заявил, что он лично был знаком с Ковтуном еще до войны через свою жену (жена Бакаева и Ковтун родом из одного села), о деятельности Белозерской группы и подпольной группы Ковтуна ничего не знает.



Pages:   || 2 | 3 | 4 | 5 |   ...   | 10 |
Похожие работы:

«ФЕДЕРАЛЬНЫЙ АРБИТРАЖНЫЙ СУД СЕВЕРО-КАВКАЗСКОГО ОКРУГА ПОСТАНОВЛЕНИЕ арбитражного суда кассационной инстанции от 17 февраля 2003 года Дело N Ф08-5003/2002 (извлечение) Федеральный арбитражный суд Северо-Кавказского округа при участии в судебном заседании представителей от прокуратуры г. Москвы и прокуратуры Краснодарского...»

«А. А. Ермичев немногое об иСтории кружка имени а. и. герцена Двухсотлетие со дня рождения Александра Ивановича Герцена сегодня отмечали довольно вяло. Уместно напомнить, что в дореволюционной России столетие Герцена праздновалось с большим энтузиазмом. Одним из производных этого события была зна...»

«Дзюба Е.А., Шибанов С. В., Хмелевской Б.Г., Кочегаров И.И., Гришко А.К. ОТОБРАЖЕНИЕ МЕТАДАННЫХ В РЕЛЯЦИОННУЮ МОДЕЛЬ ДАННЫХ В статье рассматривается жизненный цикл метаданных, как составная часть жизненного цикла информационных систем. Исследуются проблемы хранения, обработки и изменения метад...»

«Оглавление Введение 1 Мотивационные аспекты содержания работы 1.1. Работа в современной организации 1.1.1. Определение понятий работа, функция и процесс 1.1.2. Процесс управления работой 1.1.3. Уровень выполнения работы 1.2. Мотивация работника и работа 1.2.1. Составляющие мотивации 1.2.2. Процесс и проявление мотивации 1.2.3....»

«НОРМАТИВНЫЕ АКТЫ ФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНТСТВО КАДАСТРА ОБЪЕКТОВ НЕДВИЖИМОСТИ ПИСЬМО от 4 марта 2008 г. № ВК/0876 РАЗЪЯСНЕНИЯ ПО ВЕДЕНИЮ КАДАСТРОВЫХ ДЕЛ Федеральное агентство кадастра объектов недвижимости во исполнение Приказа Минюста России от 20.02.2008 № 35 "Об утверждении По...»

«Государственная итоговая аттестация по образовательным программам основного общего образования в форме государственного выпускного экзамена. Обществознание (письменный экзамен). 2014-2015 учебный год Методические материалы для подготовки и проведения г...»

«International Naval Journal, 2015, Vol. (5), Is. 1 Copyright © 2015 by Academic Publishing House Researcher Published in the Russian Federation International Naval Journal Has been issued since 2013. ISSN 2411-3204 Vol. 5, Is. 1, pp. 47...»

«Федеральное агентство морского и речного транспорта Федеральное государственное бюджетное образовательное учреждение высшего образования "Государственный университет морского и речного флота имени адмирала С.О. Мака...»

«КОТЕЛ ОТОПИТЕЛЬНЫЙ ТУ 23.0237521.17-08 РУКОВОДСТВО ПО ЭКСПЛУАТАЦИИ ПАСПОРТ г. Ростов – на Дону 2013 г. ВНИМАНИЕ! ОСОБЕННО ВАЖНО! Перед установкой котла необходимо обратить особое внимание на п.4 "Меры безопасности", п.6 "...»

«КРАТКИЕ СООБЩЕНИЯ УДК 681.783:681.37 С. Е. Ш и р о б а к и н, И. В. К р ю к о в а, Н. Н. Ч у к о в с к и й, Г. Ю. Т а н а н а е в НОВАЯ КОНЦЕПЦИЯ ПОСТРОЕНИЯ БОРТОВОЙ АППАРАТУРЫ МЕЖСПУТНИКОВЫХ ОПТИЧЕСКИХ ЛИНИЙ СВЯЗИ Рассмотрена возможность уменьш...»

«ОАО Мобильные Телесистемы филиал в Орловской области 302028, г. Орел, ул. Ленина, д. 37, 302028, г. Орел, ул. Горького, д. 47к, 303030, Орловская обл., г. Мценск, ул. Ленина, д. 34, 303850, Орловская обл., г. Ливны, ул Ленина, д. 4. 8-800-333-0890 WWW.OREL.MTS.RU Много звонков Льгот...»

«Том 8, №3 (май июнь 2016) Интернет-журнал "НАУКОВЕДЕНИЕ" publishing@naukovedenie.ru http://naukovedenie.ru Интернет-журнал "Науковедение" ISSN 2223-5167 http://naukovedenie.ru/ Том 8, №3 (2016) http://naukovedenie.ru/index.php?p=vol8-3 URL статьи: http://naukovedenie.ru/PDF/104TVN316.pdf Статья опубликована 28.06.2016.Ссылка для ци...»

«План работы школьной библиотеки МБОУ БСОШ на 2014/15 учебный год Составил библиотекарь: Емельяненко Л.В. Настоящий план работы составлен на основе статей следующих документов: Закона " Об образовании", Закона "О библиотечном деле", "Положен...»

«Раздел IV. Аналитические проекты библиотеки: технологии и ресурсы УДК 002.52:025.5 И. Е. Прозоров Нормативные информационно-поисковые словари как результат и инструмент аналитической работы библиографической службы Качество электронных каталогов библиотек и библиографических баз данных как информационных р...»

«Патоморфология печени лабораторной мыши: подводные камни на пути к верному диагнозу В.Н.Манских (к.м.н., зав. лабораторией патоморфологии и гистологии НИИ Митоинженерии МГУ им. М.В.Ломоносова) (специально для сайта RUSLASA) Макроскопическое и гистологическое ис...»

«АЛКИВИАД I Сократ, Алкивиад юз С о к р а т. Сын К л и н и я 1, я полагаю, ты дивишься тому, что я, став первым твоим поклонником, продолжаю оставаться им и теперь, когда другие от тебя отверну­ лись, а также и тому, что, тогда как все прочие досажда­ ли тебе своими беседами...»

«В.Л. Попов УДК 378.1 © В.Л. Попов ОСОБЕННОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ НАУЧНОИССЛЕДОВАТЕЛЬСКОЙ РАБОТЫ В МАГИСТЕРСКОЙ ПРОГРАММЕ "МЕНЕДЖМЕНТ ИННОВАЦИЙ" В соответствии с требованиями рынка и стандартов третьего поколения определена роль научно-исследовательской работы при реализации магисте...»

«УДК 332 "ОБЕЗЛИЧЕННОСТЬ" КАДАСТРОВОГО УЧЕТА Наталья Владимировна Русакова Территориальное управление Федерального агентства по управлению государственным имуществом в Новосибирской области, 630004, Россия, г. Новосибирск, ул. Революции, 38, начальник отдела по распоряжению, тел....»

«JABRA® EXTREME2 ra b a J РУКОВОДСТВО ПОЛЬЗОВАТЕЛЯ СОДЕРжАниЕ БЛАГОДАРНОСТЬ............................................. 2 english ОПИСАНИЕ ГАРНИТУРЫ Jabra EXTrEME2.................... 2 ВОЗМОЖНОСТИ ГАРНИТУРЫ................................. 3 ГОЛОСОВЫЕ ПОДСКАЗКИ Jabr...»

«ООО "Меланти" 216790, Россия, г. Рудня, Смоленская обл., ул. Киреева, 79 Огнетушитель порошковый передвижной закачной ОП-35(з), ОП-70(з) ПАСПОРТ РЭ 4854-003-61425156ПАСПОРТ РЭ 4854-003-61425156-2010 на огнетушители порошковые передвижные закачные ОП-35...»

«BCC Invest 26 декабря 2016 г. Обзор рынка на 26.12.2016 г. Рынок: KASE Казахстанский индекс на торгах в пятницу Индекс KASE 1 355.86 0.25% продемонстрировал слабый рост, в Объем сделок, в тыс. usd 275.4 458.1 пределах 0,25%. Объем сделок с акциями Капитализация в млн. KZT 43 183.9 265.04 упал относительно предыдущего торгового дня на 150,67 млн....»

«Терминал торгово-аналитической системы Ностра 2.4 Быстрый старт Установка и запуск Установка терминала Ностра осуществляется клиентом после получения от обслуживающей организации или брокера дистрибутива терминала Ностра....»

«РАБОЧАЯ ПРОГРАММА ПО ПРЕДМЕТУ "ОКРУЖАЮЩИЙ МИР" ПОЯСНИТЕЛЬНАЯ ЗАПИСКА Рабочая программа курса "Окружающий мир" для первого класса составлена на основе ФГОС НОО 1. Концепции духовно-нравственного развития и воспитания личности гражданина России, 2....»

«Сноски и колонтитулы Модуль 20 20. Сноски и колонтитулы Из этого модуля вы узнаете, что такое верхние и нижние колонтитулы. В отчётах или дипломных работах часто можно увидеть верхние и нижние колонтитулы. Это – постоянно повторя...»

«УДК 159.9 Вестник СПбГУ. Сер. 12. 2012. Вып. 4 В. П. Третьяков, А. А. Журавлёва ПОРОЖДАЮЩИЕ ИГРЫ КАК СПОСОБ УПРАВЛЕНИЯ ЗНАНИЯМИ Посвящаем безвременно ушедшей Ксении Ральфовне Червинской Управление знаниями — очень значимая проблема в  рамках организационного...»

«"НЕ НАМ, ГОСПОДИ, НЕ НАМ, НО ИМЕНИ ТВОЕМУ ДАЙ СЛАВУ" МОСКВА Автор-составитель Георгий Баловленков Книга посвящена рассмотрению исключительного по своей значимости и таинственности вопроса о почитании непостижимого Имени Божия, который Св. Синод в 1913 году разрешил с изумительным легкомыслием и жестокостью по отношению к афонским инокам-имяс...»

«МУНИЦИПАЛЬНОЕ ОБРАЗОВАНИЕ ГОРОДСКОЙ ОКРУГ ГОРОД ЛАНГЕ ПАС ХАНТЫ-МАНСИЙСКОГО АВТОНОМНОГО ОКРУГА ЮГРА ЛАНГЕПАССКОЕГОРОДСКОЕМУНИЦИПАЛЬНОЕАВТОНОМНОЕ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ ДОПОЛНИТЕЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ ДЕТЕЙ "ДЕТСКО-IОНОШЕСКАЯ СПОРТИВНАЯ ШКОЛА" (ЛГ МАОУ...»

«Квантовая Магия, том 3, вып. 4, стр. 4524-4528, 2006 Нужны ли нам посредники? И. В. Чусов (получена 3 октября 2006; изменена 5 октября 2006; опубликована 15 октября 2006) Комментарий на статью В. И. Жана Перед столкновением http://www.quantmagic.narod.ru/volumes/VO...»

«УДК 811.161.1:910 О ЛИНГВОСТРАНОВЕДЧЕСКОМ СОДЕРЖАНИИ УЧЕБНИКА ПО РУССКОМУ ЯЗЫКУ ДЛЯ ИНОСТРАННЫХ СТУДЕНТОВ Захра Аминиян Халилзадех, Н.В. Рыжова Российский университет дружбы народов ул. Миклухо...»

«III. Срок служебной командировки 3.1. Срок служебной командировки работника определяется работодателем.3.2. Днем выезда в служебную командировку считается день отправления поезда, самолета, автобуса или другого транспортного средства от места постоянной работы командированного, а днем приезда день прибытия транспор...»









 
2017 www.ne.knigi-x.ru - «Бесплатная электронная библиотека - электронные матриалы»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.